«Нові українці» ходять на закордонних яхтах під іноземними прапорами
Заховати свій водний транспорт в Україні майже неможливо. В нас є лише одна велика яхтова марина – в Балаклаві під Севастополем. Там власники яхт сходять на берег і їх бачать свідки з сусідніх човнів. Отож, щоб не потрапляти на очі вітчизняним заздрісникам, надокучливим журналістам та податковим інспекторам, більшість українських можновладців свої плавзасоби воліють ховати за кордоном. Найоптимальніший варіант – Туреччина. Бо, по-перше, до неї можна дістатися без візових проблем за кілька годин літаком, по-друге, чудова погода, чисте море, тривалий сезон, а головне, звідти рукою подати хоч до Греції, хоч до Мальти... Вибір яхт за кордоном більший, ніж у нас. Придбати їх там можна на місці й одразу. Зазвичай наші співвітчизники надають перевагу європейським, у хорошому стані. Вони удвічі дешевші за нові. Так вітрильно-моторна крейсерська (вона ж може бути й круїзною) 14-15 метрова красуня віком 4-5 років від відомого виробника і з комфортабельною «начинкою» коштуватиме 125-180 тисяч доларів. Забезпечувати закордонному човну українське громадянство невигідно. Адже за це треба заплатити сотні тисяч доларів, а потім ще й терпіти постійне нашестя численних контролерів та перевіряючих від санітарних до пожежних служб. Куди зручніше за тисячу баксів зареєструватися в екзотичній країні, купити, скажімо, панамський прапор і, як більшість українських власників яхт, ходити під смугастими, зіркастими чи будь-якими іншими штандартами.
Круті яхти можна побачити й у Києві, щоправда, здалеку. Стоять вони на Жуковому острові, а воєнізована охорона не дозволяє наближатися туди ні з суші, ні з ріки. Подейкують, що членами того елітного яхт-клубу є переважно депутати Верховної та Київської рад, але вони, навіть якщо забігли на п’ять хвилин до своїх плавзасобів, то запевнятимуть, що просто каталися на човні друга-приятеля. В державній інспекції маломірних суден міста Києва повідомили, що інформація про власників закрита для публічного використання.