За золотими зайцями
«Зайці» киянина Юрія Шабловського аж ніяк не нагадують тих, за якими ганяв незабутній Свирид Петрович Голохвастов. Не з тієї, як кажуть, опери. Хоча й без опери – молдавської – в біографії цієї щедро обдарованої людини не обійшлося
Помешкання на Виноградарі свідчить про те, що господар його давно не брався за досить дорогу і клопітну справу, яку в побуті називають косметичним ремонтом. На те є вагома причина: пан Юрій, якому цього року виповнюється 70, поховав дружину Раїсу, переніс тяжку хворобу і змушений остерігатися найменших стресів. Та й що там лукавити – цей чоловік, син кінорежисера й актриси, до надміру практичних не належить. Сказати, що він не од світу сього, було б, можливо, й перебільшенням, але... Коридор барикадує давно не функціонуючий холодильник, який нема кому винести на смітник, у ванні відсутнє світло, а кімнати завалено картинами – завершеними і не зовсім.
«Обережно, не зачепіть телевізор, – попереджає нас Юрій Шабловський, мало не щохвилинно вибачаючись за незручності й неймовірну тісняву. – Оце буквально днями забарахлив, то я його виставив в очікуванні телемайстра…»
Яскраві кольори – улюблені
Живопис – із тих «зайців» Шабловського, що не потребують особливих пояснень. І це не який-небудь вухатий побігайчик, а, швидше, золотий заєць – Алт Куяб – персонаж фантастичних українських казок, почерпнутий з міфології давніх тюрків-булгарів і якому – не мало, не багато – приписують створення Київських гір.
Що пейзажі, що натюрморти з квітами, що релігійні сюжети – все вражає соковитими і яскравими кольорами.
«Не вішайте вдома бляклих, пастельних, виконаних у сірих і коричневих барвах полотен, – радить художник. – Вони притягують негатив, навіюють сум і журбу». Ось уквітчаний бузком куток ботанічного саду з банями Видубицького монастиря, ось Андріївський узвіз із архітектурною перлиною Растреллі… Але тема Дон-Кіхота, Санчо Панси, Дульсінеї посідає у творчості Шабловського особливе місце. Вона ніби перекидає місток до інших «золотих звіряток» пана Юрія – як ви вже, напевне, здогадалися, мистецьких і не лише мистецьких нив, які він протягом свого життя намагався підкорити.
«Дивлячись нині на мене, розбитого хворобою, важко повірити, що молодим я подавав великі надії у спорті. Серйозно займався веслярством на академічній вісімці, але ще серйозніше – боксом. Тренер Ян Боніфатійович – на жаль, призабув його прізвище – запевняв, що мій прямий удар лівою, якщо не унікальний, то в усякому разі нокаутуючий. Але сказав мені, учневі Республіканської художньої школи: «Вибирай, Юрку: або бокс, або живопис». Звісно, я обрав мистецтво. Але мої спортивні шукання ніщо порівняно з літературними і вокальними».
Товаришує із словами
Юрій Шабловський, побожна і, як ми вже зазначали, не схильна до прагматизму людина, не вірить, утім, у раптове осяяння. От крутив який-небудь чолов’яга десятиліттями гайки або крутився у бізнесі – і, прокинувшись одного ранку, почав малювати геніальні картини чи писати вірші на кшталт Шевченкових. Ні, ні і ще раз ні! Не буває такого. За всім, на думку Шабловського, має бути, по-перше, ґрунтовна школа, по-друге, каторжна робота. Ну, мистецтву красного письменства, припустимо, навчати – річ марна. Талант літературний або є, або його немає. Хоча й тут важливо не варитися у своєму соку. Передусім, читати. Того ж таки Сервантеса, наприклад. Пан Юрій вважає, що у жанрі детективу і дитячо-юнацької повісті він досяг певного рівня, публікувався в періодиці, має книжки. Сформуватися як літераторові йому допомогли письменники старого гарту – Анатолій Хорунжий, Валентин Речмедін, Михайло Чабанівський. Подорож у Карпати з відомою письменницею Іриною Вільде для юного Юрка була справжнім одкровенням, ковтком такого повітря, що його свіжість і благодатність відчувається й понині.
Міг співати в опері
А от у спів, вокал без мудрого і досвідченого вчителя всерйоз поринати не варто. Юрій Шабловський згадує приятеля, надзвичайно обдарованого, який узяв занадто високу октаву і зірвав голос раз і назавжди. При Будинку офіцерів після війни працювала Віра Михайлівна Любимова, падагог від Бога, майстер своєї справи. Вона гідно поцінувала Юрків драматичний баритон і з притаманним творчій людині захопленням почала його «шліфувати». Чи мав на цій ниві, чи то пак, «золотому зайці», Шабловський вагомий успіх? Хто знає, якби не, так би мовити, багатовекторність у його мистецькій долі, може б, і досі співав у Кишинівському оперному театрі, куди його свого часу запрошували. На наше прохання, пан Юрій виконав кілька романсів і довів, що є ще порох у порохівниці. Уже пізніше авторові подумалося, що цей голос і цей тембр дивовижно асоціюється з відомою арією… Дон Кіхота з одноіменної опери. Знову Дон Кіхот!
Примхи долі
Безумовно, перед нами насамперед маляр. Учасник багатьох виставок, власник медалі імені Куїнджі, яку отримав на виставці в Маріуполі за пейзаж «Київський річковий порт». Його картини в музеях України, Японії, Канади, у приватних колекціях громадян таких країн, як Сирія, Нова Зеландія, Мадагаскар. Але й у живописі народжений під знаком Терезів митець тяжіє до множинності. Ось його оригінальна знахідка: менші картини, переважно на тему релігії, на тлі більшої. Виникає якась незбагненна ілюзія народження полотен з… полотен.
За примхою долі його мати – Раїса Никифорівна Шабловська – одну із знакових своїх ролей – бублениці Марти – зіграла саме у фільмі «За двома зайцями». Пригадуєте її на ринку, потім на вечірці з нагоди іменин Секлети Пилипівни, потім на славетних сходах Андріївської церкви, де кумася осіняла себе хресним знаменням, викриваючи крутійство Голохвастова… Хай не головна, але колоритна, незабутня роль… У її сина творче життя склалося так, ніби він заповзявся довести: можна полювати на кількох зайців, якщо вони золоті, тобто варті того. Набагато тяжчий гріх – не помітити в собі, не відчути Божого дару, не спробувати його реалізувати. Юрій Шабловський не став спортсменом, не увійшов до шкільних хрестоматій і не зривав оплесків на сценах національних опер. Він зупинив свій вибір на образотворчому мистецтві й вважає, що не помилився. Це його життя. Таке і не інакше. На наш погляд, яскраве і насичене. Життя, гідне Людини.