15 травня 2007 року, вiвторок №75 (17977) останнiй номер RSS
Головна МІСТО СОЦІУМ ПОДРОБИЦІ КИЯНИ СПОРТ КУЛЬТУРА

 КИЯНИ
15.05.2007

Варта того, щоб їй цілували руки


За вісім років київська пенсіонерка вишила понад сорок картин. У кожній по 50 тисяч хрестиків, дрібних наче мак

У такому віці, а Наталії Михайлівні Башкирьовій  уже 79,  переважна більшість завершує писати книгу свого земного буття, а вона всупереч рокам і хворобам живе яскравим творчим життям. Про що засвідчила виставка її картин, яка  вдруге відбулася в Музеї літератури. А до цього  роботи експонувалися на Андріївському узвозі, у галереї фонду Олеся Гончара, в  Європейському університеті, в Українському домі, у Музеї вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитрія Блажейовського у Львові.
До виходу на пенсію Наталія Михайлівна  і не думала про рукоділля – ніколи  було. За вдачею вона дуже активна, діяльна: не пропускала жодного заходу, коли сорок років працювала на заводі «Арсенал», і при цьому встигала бавити двох доньок,  давати лад у домі. І враз опинилася на милицях – ноги відмовили.
– Перебираючи у пам’яті своє дитинство, згадала, як бабуся навчала мене вишивати хрестиком, – каже вона, – і поволі почала вишивати серветки, скатертини, невеличкі картинки,  орнаменти, сюжети яких знаходила у журналах.  Якось донька Тетяна купила на Петрівці схему для вишивання «Млинок», до якої я прикипіла всім серцем. І коли повісила її на стіні, зрозуміла, що ось воно, моє захоплення на старості літ.
А оскільки у 90-х роках схеми для вишивок були дефіцитом, мамину забаганку згодилася задовільнити донька, котра сіла за комп’ютер і за  допомогою графічного редактора «Adobe Photoshop»  почала розкладати на хрестики і кольори різні  сюжети. А згодом до цієї справи долучився й зять Юрій Туманов – фотолюбитель: він фотографував, а  теща вишивала його пейзажі, портрети, натюрморти. Як підтвердження такої співпраці,  на виставці поряд із вишиваними картинами висять фотографії, з яких вони скопійовані. Одне слово, до  такої творчості долучилася вся родина, і тепер бабусине захоплення  стало захопленням і дітей, і онуків.
Зять купив  своїй тещі  німецьку лінзу, яка призначається для того, щоб працювати з мікросхемами.  Вона не лише збільшує малюнок у декілька разів, але підсвічує його, а також  забезпечує своєрідну гімнастику для очей. Отож вишивальниця сидить за п’яльцями щодня по 10-12 годин, забуваючи, коли на календарі будень, а коли свято. Телевізор переважно слухає, бо дивитися його ніколи. На одну картину витрачає в середньому три місяці.
– Картини – це квітучий світ нашої матінки, – каже донька Тетяна. – У кожній роботі присутня її душа, бо коли вишиває море, водопад, лине думками на узбережжя, а коли   відтворює краєвид нашого Пирогова, то наче на крилах переноситься у далеку минувшину.
У кожній картині, а це переважно формат 60х50 см, по 50-60 тисяч хрестиків, дрібненьких  наче мак. Кольорова палітра не вміщується вже у 450 фабричних відтінках французького муліне, вона подекуди сягає 9-10 тисяч. І розширюють її завдяки поєднанню двох ниток у одній заполочі.
– Переважно ми використовуємо 60-80 відтінків, – каже майстриня. – Хоча, в окремих випадках, їх є понад сто, наприклад, у портреті англійської королеви. На розробку схеми, підбір кольорів Таня витрачає коли три тижні, а коли й місяць. Отже, і дочка не сидить без роботи, вона невід’ємна складова нашої сімейної творчої майстерні.  А  загалом, ми –  технарі: я закінчила  фізичний факультет університету імені Тараса Шевченка, а Таня і Юра – КПІ. Та мистецтво нас приворожило.
Торік Наталя Михайлівна перенесла інсульт і пневмонію – ледве оклигала. У тому заслуга не лише лікарів, рідних, але й полотна та заполочі, без чого не уявляє свого життя. І тепер, коли  щось болить, не так хватається за краплі, скільки за цілющу книгу відгуків  відвідувачів її виставок. А там стільки добрих слів! Тоді переводить погляд на стіни, де висять картини, й знову береться за вишивання. Серце перестало боліти,  настрій бадьоріший з’явився – і так зранку й до вечора жінка при ділі. На нинішній виставці 40 картин майстрині, а буде 41 й 42… Одна з них має робочу назву «Шлях» – сюжет зятів, фото зроблено у тому ж таки Пирогові. І «Пам’ять», філософська робота Юрія Туманова, невдовзі  стане вишитою картиною. До речі, поверхом вище у Музеї літератури – виставка його фоторобіт, яка викликає не менше захоплення, ніж тещина.
– Чи пробували продавати ваші картини?– поцікавилася.
– Це радше виняток, ніж правило, бо  психологічно важко  з ними розлучатися, вони – як діти, яких не відірвеш від серця. Утім, одну картину на минулій виставці придбала дружина посла Японії в Україні.
– Дорого, напевно, заплатила?
– Кілька тисяч доларів США. Але робота того варта.
Якось на Андріївському узвозі, де Наталія Михайлівна виставляла свої картини, до них підійшов молодий чоловік і дуже уважно роздивлявся кожну. А після мовчки підійшов до сивої жінки і поцілував їй руки.  Не проронивши й слова, далі собі пішов.

Валентина Январівна Брязгунова


15.05.2007   З чистим серцем до кращої долі.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.