Останній лицар ордену Тамплієрів

Сьогодні – 116 річниця від дня народження Булгакова

Михайло Булгаков свято вірив у те, що у минулому житті він був Фіолетовим Тамплієром. Можливо, саме тому вулиця його імені сусідить із вулицею Тулузи – у цьому місті була остання фортеця лицарів цього ордену.
Обставини склалися так, що письменник залишив улюблений «Город» і перебрався до «Третього Риму» – вічного міста із кремлівською стіною плачу і дияволом, який любив поглумитися над ласими до шоу москвичами. «Темноокий громадянин невизначеного віку зі східними рисами і легкою кульгавістю на ліву ногу» дозволив Булгакову ставити «Білу гвардію». За умови, що письменник із країни не виїжджає. А з п’єси викреслює «Боже, царя храни». Цей «дивний громадянин» боявся, що під час вистави глядачі підтримають Мишлаєвського. І співатимуть не «Інтернаціонал»...
Справжній, а не літературний Майстер, спілкувався із реальним дияволом лише одну хвилину. Сталін особисто подзвонив Булгакову і дав своє «добро» на «писательство». Але цей сталінський дзвоник не був хвилинною поступкою вождя всіх стандартних народів до нестандартного письменника. Сталін боявся Булгакова. Так, як слабка людина боїться сильної. До того ж і про це треба пам’ятати, заклятий атеїст і безбожник, він був містиком. І боявся всього надприродного. Київський Поділ і вільний дух Андріївського узвозу були йому не по зубах. А про те, що відбулося на Патріарших, Сталін знав не з роману.
На київському з’їзді фантастів «Портал-2007» обговорювали булгаковську тему і пропонували приписати Михайлові Булгакову лаври письменника-фантаста. Але Булгаков писав про реальні події. Не Берліоза обезголовили. А попередника Сталіна. І не трамвайна комсомолка, а ті, кого він виховав і наставив на вірний шлях. Похорони Берліоза проходили біля Олександрівського парку. Але з січня 1924 року в Москві так нікого не вшановували. І не голову нещасливого видавця (як не пригадати багатотомну ленінську спадщину?) виставляв Воланд на балу. А останки Ульянова-Леніна у псевдоусипальниці Кремля... Сталін-Воланд поважав Булгакова як людину, яка не бажала йти з усіма в ногу, як мислителя, який не піддавався «санітарній обробці», і як хоронителя рукописів, які не горять.
Куди літала Маргарита? На Дніпро. Саме там і набиралася свободи. А подільські кремові штори, привезені Булгаковим до Москви із будинку на Андріївському узвозі,13, захистили письменника від вічного міста, зіпсованого квартирним питанням. І дозволили закінчити книгу життя одним-єдиним словом: «Вільний!»