Підлітки нудьгували...

Вони намагаються триматися один одного якнайдалі, а власну провину перекласти на іншого. В очах – розгубленість, страх за невідворотність покарання і жодного натяку на каяття. Ще зовсім недавно ця четвірка сиділа за шкільними партами, зазубрювала науки й навчалася поважати іншу особистість. А ввечері, як здебільшого буває у підлітковому віці, вони бігали на дискотеку, переживали перші почуття закоханості, мріяли про майбутнє. Все було як у всіх...

Дивлячись на цю мініатюрну 14-літню дівчинку з волошковими очима і модною зачіскою, навряд чи комусь спаде на думку звинуватити її в організації, а тим паче в участі у дикому дійстві, що розігралося майже рік тому у столиці.
Однолітки того вечора нудьгували. Випили по пляшці пива, а тоді – дешевого вина. Коли ж з’ясувалося, що на «продовження банкету» грошей немає, Настя, та сама дівчинка з ляльковим обличчям, вигукнула, що вихід зі скрутного становища має бути. І вона його обов’язково знайде.
На тролейбусній зупинці стояла жінка невизначеного віку. Нетвердою ходою підійшла до Насті, коли та її поманила. Вже за хвилину компанія вирушила у напрямку парку, підтримуючи незнайому під руки.
З матеріалів кримінальної справи. Показання Анастасії А. «Жінка представилася Жанною, сказала, що мешкає неподалік, а додому не поспішає, бо полаялася з рідними. Коли я запропонувала їй приєднатися до нас, Жанна погодилася, сказала, що і сама не проти випити, поспілкуватися. Жалілася, що з тих пір, як помер її чоловік, у власній домівці її ніхто не розуміє. Вона дістала кілька гривень, простягла мені й сказала, щоби хтось із нас сходив купив пляшку горілки. Хлопці були вже нетверезі, отож піти до нічного магазину ми вирішили з Олесею, моєю подругою. Андрій, це мій хлопець, та Сашко, який був залицяльником Олесі, залишилися з Жанною в парку. Повернулися ми хвилин за двадцять і я помітила, що за цей час у їхній поведінці щось змінилося. Андрій упритул сидів біля Жанни, розповідав їй якусь веселу історію, а вона захоплено дивилася на нього. Коли ми випили і цю пляшку, я попросила, аби Жанна дала ще грошей. Вона звелася і різко заявила, що тепер, мовляв, наша черга пригощати її. Андрієві ж запропонувала провести її додому. Андрій ніби слухняний хлопчисько підвівся і рушив за нею. Від такого зухвальства я оніміла, а тоді вирішила, що покараю цю п’яничку, аби іншого разу вона не зазіхала на те, що їй не належить...»
Анастасія, її подруга та Сашко радилися недовго. Коли за хвилину перед ними з’явився Андрій і сказав, що тепер Жанна вже точно потрапить до себе додому, бо він її довів аж до виходу з парку, на рішення трійці «повиховувати» невдячну це аж ніяк не вплинуло. Жінку вони наздогнали, коли та вже вийшла на освітлену алею і... не змовляючись, почали бити.
З показань Андрія О. «Це була ідея Насті наштовхати нетверезу Жанну опісля того, як остання відмовилася дати грошей. У неї було ще кілька гривень, я бачив. Можливо, якби вона не сперечалася і погодилася віддати гроші, її ніхто б не зачепив і пальцем...»
Одначе жінка відповіла, що більше нічого не має. Коли її збили з ніг, почала кликати на допомогу. Далі все було, як у страшному сні. Не змовляючись, Жанну потягли до найближчих кущів, у Андрія в кишені «випадково» виявився складний ніж, яким він кілька разів ударив бідолашну в живіт.
– Ми злякалися, що її хтось почує, – похнюплено зізнається на першому допиті неповнолітній садист.
Пізніше судово-медична експертиза нарахує на тілі Жанни шість ножових поранень. Коли ж остання затихла, вони, не змовляючись, пішли геть, вирішивши по дорозі позбутися знаряддя вбивства, а вже після розійшлися по домівках. Одначе Анастасія, ніби згадавши про щось важливе, наказала зупинитися й пішла перевірити чи й справді Жанна померла.
З показань Олесі Т. «Я не хотіла, аби ми поверталися до тієї жінки, одначе мене ніхто не послухав. Всі були збуджені, налякані тим, що накоїли, а Настя навіть пригрозила, що якщо не піду з ними, то зі мною вони вчинять так, як з Жанною. Коли ми повернулися до того місця, жінка стогнала, намагалася повзти у бік алеї. Настя сказала: якщо  не доб’ємо, завтра опинимося на лаві підсудних. Ніхто не заперечував, адже вона мала рацію. Саме моїй колишній подрузі спало на думку, аби хлопці розважилися, мовляв, ані я, ані вона заперечувати не будемо. Андрій... зґвалтував Жанну в неприродний спосіб. А далі була черга мого хлопця Сашка. В цей час ми з Настею стояли осторонь, спостерігали за всім, що відбувається, а далі подруга наказала мені обшукати кишені Жанни. Знайшли кілька гривень, на які придбали ще дві пляшки горілки і кілька цукерок...»
Екзекуцію над бідолашною, яка майже не подавала ознак життя, продовжили менш ніж за годину. Скільки вона тривала, жоден із четвірки так і не пригадав.
– Це Настя наказала, аби я увігнала в тіло Жанни порожню пляшку з-під горілки, – розмазуючи сльози по обличчю, скаже після затримання Олеся.
– Не моя це була ідея, – похмуро не погоджується ініціаторка убивства. – Олеся, аби не виглядати гіршою за інших, схопила пляшку і...
Смерть, за свідченням судово-медичної експертизи настала від больового шоку приблизно о четвертій ранку, а вже о п’ятій компанія почала розходитися. Ще за кілька годин всю четвірку затримали міліціянти, пред’явивши звинувачення у звірячому вбивстві.
Батько Жанни, вже літній чоловік, при згадці про доньку, починає плакати, після її смерті у Івана Федоровича віднялися ноги і без сторонньої допомоги він не може підводитися. Погоджується, що відтоді, як помер її чоловік, для Жанни життя втратило зміст і почала вона зазирати до чарки.
– Однак останнім часом вона стала замислюватися над своїм життям, говорила, що піде до лікаря, бо з цією хворобою сама не впорається. Бувало, вип’є, лаялися ми з нею тоді, а наступного дня пробачення просить, присягається почати інше життя. Може, так і було б, – тяжко зітхає чоловік. – Коли б не ці виродки. Ну хай би вбили, але ж завдати при цьому стільки страждань... Я не відвідую судові засідання, але ж адвокат переказує, що жоден так і не покаявся, не визнав вини. Ще й батьки цих нелюдів Жанну звинувачують, мовляв, спровокувала. У таких батьків які ж можуть бути діти?
Найбільш обурена поведінкою правоохоронців, суддів мати Анастасії, дівчинки з волошковими очима, майже відмінниці у школі, слухняної доньки.
– Настю оббріхують, – упевнена жінка. – Не могла вона зробити того, в чому її звинувачують. Яке вбивство жінки? Та вона, бувало, не пройде байдуже повз якоїсь бездомної собаки чи кошеняти – нагодує, приведе у дім. Вона ніжна, співчутлива дівчинка. Не дозволю ламати її долю, майбутнє, дійду до найвищих інстанцій! – заходиться плачем мати Анастасії.
І жодного слова про ту, яка також мала право на життя, на завтрашній день.