Колисанки не завадять кар’єрі
Між пологами жінка написала три дисертації і тепер мати шістьох дітей завідує кафедрою психології
Таку посаду Людмила Гридковець, кандидат психологічних наук має у Київському інституті бізнесу і технологій. А ще вона – доцент кафедри авіаційної психології Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету, керівник програми «Абетка подружжя» міського центру «Родинний дім» Головного управління у справах сім’ї та молоді КМДА. Цієї неділі, в День Матері, родину Гридковців вшановуватимуть на урочистій сцені як переможців міського конкурсу «Сім’я року».
Кібернетики не байдужі до демографії
За освітою пані Людмила – кібернетик, закінчила однойменний факультет університету імені Тараса Шевченка. Та коли на останніх курсах зрозуміла, що на таких спеціалістів немає попиту, про всяк випадок записалася на факультатив із педагогіки і психології. І не пожалкувала, тим паче, що душа лежала до такої професії давно: на курсі Людмила була для багатьох тією жилеткою, до якої навіть посеред ночі могли прийти, щоб поплакатися. Дівчина начебто не мала великого життєвого досвіду, аби давати якісь рецепти тим, хто лив гіркі сльози у неї на плечі, зате вона вміла слухати. Отож після університету Людмила присвятила себе науці, яка вивчає внутрішній світ людини.
Першу кандидатську пані Людмила підготувала, як належить, але два роки наполегливої праці пішло з димом – згорів комп’ютер. Та коли вона вдруге сіла за дисертацію, то зрозуміла, що «виросла» з попередньої теми. Довелося обрати іншу: «Проблеми старшокласників та студентів у психо-сексуальній сфері». Це настільки її захопило, тому нітрохи не жалкувала за тим, що пропало. З головою поринула у нові дослідження, зібравши стільки матеріалу, якого достатньо було на докторську. 2000 року, якраз напередодні народження четвертої дитини, вона мала захиститися, однак підступний комп’ютер і тут намагався «проковтнути» її працю, хвалити Бога, мала вже один роздрукований екземпляр дисертації. Проте захист довелося відкласти, а далі почалися зміни на кафедрі – фактично Людмила Гридковець втретє писала нову роботу, змінювала рецензентів.
Зрештою, через місяць після народження шостої дитини пані Людмила стала кандидатом психологічних наук. Власне, поріг кафедри вона переступила з немовлям на руках через тиждень після пологів. І у всьому цьому не вбачає чогось героїчного, незвичайного, бо не відчувала якогось надриву, не розривалася між пелюшками й наукою – робила звичну свою роботу, від якої мала колосальне задоволення. Діти лише додавали сил, натхнення, спонукали до творчості. Без них вона не стала б такою, якою є нині: успішною жінкою, активною громадською діячкою, коханою дружиною, ніжною, доброю ненею. Чим спростувала зашкорублий стереотип, що материнство завадить кар’єрному зростанню жінки і що багатодітні родини – велика морока для держави. Такої ж думки і її друзі-однокурсники з кібернетичного факультету, 90 відсотків яких мають по п’ятеро і більше дітей.
У кожному віконці –
по два сонця
Гридковці мешкають у невеличкій трикімнатній квартирі на Лук’янівці.
Діти у Людмили й Олександра, як квіти: красиві, розумні, талановиті. Усі мають хист до музики, спорту. Роман грає на скрипці та бандурі, захоплюється українським фольклором, по натурі він – філософ. Ярослав віддає перевагу баяну і фехтуванню, Любомир – фортепіано і батутній акробатиці, Софійка любить скрипку, акробатику, шахи, малювання. Про те, що вони «обізнані» з образотворчим мистецтвом, видно з порога: у залі на стінах квітнуть волошки, у дитячій кімнаті до стелі сягають золоті куполи храму – одне слово, дитячі пензлики витанцьовували на всі лади.
Молитви всі знають змалку і великодню всюношну відстояли у церкві від початку і до кінця. Пекти паску для них – велика святість і радість. А коли у мами багато роботи, то й самі спечуть пиріг з горіхами, приберуть у квартирі. Завдяки таким помічникам мама написала 40 наукових праць, видала кілька посібників для студентів і нині три на стадії завершення.
– Мені хоча б два тижні, щоб довести усе до пуття,– каже, усміхаючись пані Людмила. – У Тернополі готують до друку три мої книжечки. Хлопці ростуть, – перевела подих, – ніяк не дошию для них нові вишиванки, краватки. Часу катастрофічно не вистачає…
Вшанують і забудуть
На жаль, на державному рівні таких жінок возвеличують нечасто: на 8 Березня та в День Матері. Комусь красива хустка дістанеться, а комусь – подяка і три символічні гвоздики. Прикро, що Людмилі Гридковець і досі не присвоїли звання матері-героїні, бо… найменшенькій, Ангелінці, не виповнилося сім років. Хто писав такі абсурдні закони? Таким бюрократичним почерком виписано і положення про призначення адресної соціальної допомоги: її призначають за умови, що у сімейному бюджеті на дитину припадає не менш ніж 180 грн., а на дорослого – 110 грн. Та цих копійок не вистачить на проїзд у громадському транспорті. І на розширення житла поки що годі сподіватися Гридковцям.
У неділю їх вшанують – та й забудуть. А про хлопців згадають, коли прийде пора їм іти до війська. Поки ж вони ростуть на радість батькам. І стішаться, якщо до них знову прилетить лелека. А мама тим часом пише докторську дисертацію.