Три крапки і ні слова про політику

Письменники доволі часто списують книги із себе. А потім зізнаються: «Мій герой став неслухняним. Я наказую іти праворуч, а йому закортіло ліворуч. Сперечається з хазяїном, вимагає повної свободи». Що робити? На споконвічне слов’янське запитання відповідає батько «Відьмака» – польський фантаст Анжей Сапковський.

Анжей Сапковський: Я ніколи не пишу про себе. Ніколи! Я дуже сором’язливий (хитрувато посміхається). Але, щоб мій герой мене не слухався? Щоб слуга і не послухався польського шляхтича?! Та хто він такий?! Чорні крапочки на білому папері. Я господар цих крапок. І моя воля їх так поставити, що може вийти або зовсім непристойний анекдот, або дуже гарна героїчна повість. Крапочки... (задумливо дивиться поверх окулярів)… тільки крапочки. Королева роману – сюжет. І для цієї пані у мене багатенько цікавих пропозицій. Польський шляхтич, слово гонору, такий начитаний і вихований, як я, уміє поводитися з дамою! Чи не уміє, якщо не захоче… Так, у моєму житті були помилки. Іноді я намагався їх виправити. А іноді… просто брав валізу і втікав. Тут нема чого соромитися. Справжній чоловік повинен мати гордість і уміти вчасно зібрати валізи.
Найбільша помилка моєї молодості – мої перша дружина і син. Це мій біль, мій хрест. Легенда, що я за прикладом багатьох письменників написав свою першу книгу для власної дитини і досі літає в повітрі. Толкієну і Ліндгрен пощастило. Їм було для кого писати. Мій нащадок не хотів цієї книги. Він зловтішався і дражнив мене: «Нікому твоя писанина не потрібна... У тебе нічого не вийде...» Вийшло. Друкують. Потрібна. Прикро, але не для нього... Що за часи (робить хрестоподібний знак і прикриває рот) – люди не хочуть читати. Де мої добрі хороші часи?!
– Про які часи ви кажете?
Анжей Сапковський: А яке це має значення? Можливо і про Польщу того, старого, режиму. Хоча, ні, про політику ні слова (знову складає пальці хрестом)! Я люблю свою Вітчизну і готовий, як справжній польський шляхтич, боронити її від усіляких ворогів. Що з того, що руки у письменника дуже слабкі. Моя зброя завжди при мені. Але ніж, напевно, надійніший. Ніколи не дасть осічки. Рік тому в Польській Горі дуже сильно побили письменника. Дуже сильно, хоча у нього був пістолет. Розумієте, «застрягла кобура».
– Ви здатні взяти в руки зброю?
Анжей Сапковський: Як людина, здатна на велику різанину? Вважайте, що я такий! Я навіть відсидів п’ятнадцять діб за хуліганство, дебош і розпусту (сміється). Хочете – вірте, не хочете – бійтеся! Та хіба ж це важливо? Кожний з нас будує свій сюжет, і важливо не початок і кінець, а цілий зміст!
– З цього приводу, чому у ваших книгах темні сили приходять не зі Сходу або з Півночі? Ви навмисне порушили канони фантастики? І якщо ви відобразили реальні історичні країни – звідкіля приходить зло?
Анжей Сапковський: Так, у фантастики свої традиції… Але хіба зло завжди живе у країнах Півночі чи Сходу? Не буває добрих чи поганих країн, гарних і негарних народів. Вважайте, що в моїх романах – «РИМ». Дуже правильний, дуже богобоязливий, дуже культурний, дуже розвинутий. З великою просвітницькою ідеєю. Несе її і дивується: «Чому це, скажімо, германці чи іракці не хочуть приймати нашого прогресу? Ось вам наша книжка і наша бомба, якщо ви усього цього не хочете…» Ні (вже звичний хресний знак), про політику ні слова!
– Політику часто порівнюють із продажною жінкою.
Анжей Сапковський: Але після зустрічі з такою жінкою ви задоволені. Все, мовчу, ні слова про політику!
– Як сучасному письменнику-фантасту живеться в європейській Польщі?
Анжей Сапковський: Якщо без політики – відповім (складає вже звичний жест). Нас взяли до Європи (саркастично), начебто ми були Азією. Ціни стали європейськими, а зарплати залишились як… як раніше. Дехто із наших письменників, прізвища не буду називати принципово, скаржаться: «Книга коштує як три пляшки горілки. У народу немає грошей і нас ніхто не купує». Це не відповідь. А як вам порівняння?! Грошей завжди буде мало. І при старому польському режимі були сім’ї, у яких не було жодної книги. Ні, була – «Посібник із користування сковорідкою». Зараз її замінили на «Посібник із користування фіатом». Але, є й такі, у яких немає і цього буклета. Не розумію, як люди можуть жити без книжок? Як же мені пощастило! У мене було прекрасне книжне дитинство. Книги були скрізь. На кожній полиці, у кожній кімнаті. Багато, дуже багато книг. Література, енциклопедії, путівники. І не тільки польською. Я (випрямляється як лицар перед виїздом на турнір) говорю на восьми мовах. Можу процитувати будь-яку книгу (відразу продекламував Овідія, Пушкіна, Гоголя, Чапека, Рабле, Толкієна. – Авт.). Люблю читати мовою оригіналу. І дуже смішно, коли читаєш книги в негідному перекладі. Брати-слов’яни іноді байдикують і (не без гіркоти) вбивають такі чудові книги! Перекручують імена і прізвища, вкладають у вуста героїв дурні слова і пропозиції... Розставляють свої власні чорні крапки... Маячня якась! Від такої чорноти у героїв в роті чорно! А у авторів валідол і (характерний жест). Щоразу, коли бачиш такі відсебеньки, хочеться російською народною провідміняти тих творців і видавців.
– Пан Анжей, одна з наших читачок цікавиться: «З чого потрібно починати письменниці-початківцю»?
Анжей Сапковський: З серйознішого заняття. Якщо вмієш ставити чорні крапки на білому папері і з’єднувати їх у сюжет – пиши. І ні про що не запитуй. Ні, запитувати треба у видавця: «Який тираж?»
– І який тираж прийнятний?
Анжей Сапковський: Україна не Росія, а Польща не Америка. У нас для письменників-початківців підійде 5-7 тисяч. Для такого, кого вже читають, – 10-12. Але цього замало. Щоби «найкращий у Східній Європі письменник», не буду називати його прізвище, я дуже сором’язливий, міг щось намазувати на хліб, потрібно 20 тисяч.
– Відкіля ви черпаєте свої сюжети? Хто допомагає вам писати?
Анжей Сапковский: Ви краще запитайте, хто мені заважає (іронізує) – дружина: «Як ти можеш писати, коли я голодна. Обід на столі, а ти біля комп’ютера. Картопля холоне, дай музі спокій!»; телефон від видавця: «Пане Анжей, роман готовий? Ще не готовий? А коли здасте? Коли?!»; друзі: «Кидай ту справу, давай на риболовлю. Слухай, ти їдеш на риболовлю, ми вже пива купили? Так ти що не поїдеш?» І так цілий день! Хоч бери валізу і тікай.
– Ви казали, що вам уже доводилося це робити.
Анжей Сапковський: Я пішов від дружини і від мами. Про свою першу не хочу і згадувати. А мама, вона була ідеальною, але не для дорослого сина. Я лише піднявся з ліжка, а воно вже заправлене. Я не встиг умитися – на столі обід. І обов’язково з ось такими (показує) пирогами і варениками!
– Ви не любите вареники?
Анжей Сапковський: Ненавиджу! Але це не стосується українського борщу. Борщ – король обіднього столу. Полтавський, козацький, чернігівський, львівський, з буряком і без буряка. Можливо, як Дюма-батько, одного разу напишу велику куховарську книгу. Ви гадаєте – я не умію готувати? Самостійне життя зробило з хлопця, який нічого не умів, «чудову господарку». Дайте мені носорога! І я приготую його так, що слинки потечуть. Цього року я із друзями їздив до Єрусалима. На митниці розкрив валізу – всі наші жінки-феміністки просто ахнули: «Ти так відпрасував і уклав сорочки, як і ми не зможемо!» Ха, життя навчить і не такому.
– Ви закінчили роботу над новою історико-фантастичною трилогією. Епоха XV століття пронизана релігійними війнами і полюваннями на відьом. Наскільки ваші книги реалістичні?
Анжей Сапковський: Там багато містики і воєн. Як у дитячих іграх. Коли хлопчики граються у лицарів і чаклунів – для них усе це натуральне. Так само і в цій епосі. Я назвав би її часом, коли людство починає дорослішати і розуміти: в які ігри воно грає. Розуміє, хапається за голову, але йому не можна зупинятися на півдороги. Усе, що випало, треба пройти до кінця. А інакше людство назавжди залишиться невихованим дурним хлопчиськом із садистськими нахилами і тупим головним болем від випадково випитого кухля.
– Хто ви, оптиміст чи песиміст? Яка історична епоха вам подобається? Тобто, якби була можливість вибору, де б ви забажали жити?
Анжей Сапковський: Де б я хотів жити (задумливо), а хіба можу мандрувати у часі? А місто поміняти можна. Мені дуже подобається Берлін – найкрасивіше місто у світі. Я спробував там жити. Два роки – небагатий строк. Але, ви напевно праві, добре там, де нас немає, хоча… Друзі мені пропонують, Анжей, давай махнемо у Шотландію: подивимось там замки короля Артура. Які замки? За часів Артура білка могла пробігти від Кента до Глазго по дубових гілках, а зараз вона повинна купити квиток на потяг. Так само і у Польщі. Горохова Гора – містичне місце. Мене запитують: «Чому в книгах вона така висока, а насправді дуже низька?» Відповідаю: її стерли ноги численних туристів. У Польщі кажуть: якщо жартуєш – запалюй отут (показує на потилицю) червону лампочку. Щоб ті, до кого не доходить, бачили. На жаль, такі лампочки у нас не продаються. Але, якщо не розуміють – нехай їм буде гірше. Ви запитали, хто я по життю? Песимістичний оптиміст. Нехай усе коту під хвіст, але ж, ми є! І малюємо ці крапки на папері... Усе, «дембель» – і ні слова про політику!