13 квiтня 2007 року, п'ятниця №63 (17965) останнiй номер RSS
Головна СПОРТ КУЛЬТУРА МІСТО ЗДОРОВ’Я

 КУЛЬТУРА
13.04.2007

Ляльки від кутюр створює синхронна перекладачка


Фея ночі помандрувала  до Парагваю, а Балерина – до Франції

Дитячі іграшки і зокрема ляльки, – невід’ємний атрибут нашого дитинства, який асоціюється із казкою, чимось дивовижно прекрасним. З-поміж скромних пупсиків, опецькуватих Оленок, Оксанок у багатьох були найулюбленіші, образ та ім’я яких пронесли через усе життя. Проте діти швидко виростають, і  їхній довколишній світ заполоняють інші речі. Але ляльки, які створює киянка Катерина Петрик, не залишають байдужими ні дітей, ні дорослих, бо вони – неповторні, унікальні, виконані в одному екземплярі й у кожної – своя вдача, вишуканість, емоції, настрій. Це вже  скорше не забавка, а якийсь паралельний світ, де панує фантазія, мрія. З такими експонатами хочеться поспілкуватися, та, на жаль, вони посміхаються, сумують, кокетують мовчки.

Квіти вміють кокетувати
Катрусине дитинство пройшло на Куренівці. Як і всі її ровесниці,  дівчинка бавилася ляльками – звичайними штампованими, пластмасовими. Проте вони були трохи чепурнішими, ніж у подружок, бо Катя причісувала й одягала їх на свій манер. А оскільки змалечку мала хист до малювання, то її фантазія вихлюпувала аж за край тюлевих  сукенок чи ажурних капелюшків.
– Мене дратувало те, що усі фабричні ляльки були інкубаторськими, – каже вона. – А особливо те, що вони у пластмасових капцях. Мої ж  мали по кілька пар черевичок. А ще я любила робити сама ляльки: з вати, квіток.
 1 вересня діти йшли до школи з оберемками квітів, з яких учителі залишали собі лише дорогі букети, а решту викидали. Їх знаходила Катя – і пуп’янок у її руках перетворювався на блузку, голівка жоржини – на спідничку, а чорнобривець нагадував личко з кучерявим чубом. Кожна пелюстка промовляла, усміхалася, танцювала, кокетувала на квітковому балу і це було так забавно, романтично. Тому немає нічого дивного, що вихованка 17-ї столичної школи вступила до Республіканської художньої школи ім. Тараса Шевченка, де, окрім живопису, цікавилася ліпленням з глини, батиком. Але зрештою вступила до факультету іноземних мов, щоб стати перекладачем з італійської і французької. Та ненадовго, бо верх взяло все-таки мистецтво – закінчила театрально-декоративне відділення Національної художньої академії. Пробувала працювати у театрі  – не те, не вистачало свободи у творчості, бо була прив’язана до сценарію. Якось випадково заглянула у галерею «Дім Миколи», що у Палаці дитячої творчості,  де побачила роботи Олени Комаровської – міфічні істоти: птахи, кентаври.
– Що це?– запитала вона.
– Авторські ляльки.
– Я теж хочу робити ляльки. Коли у вас наступна виставка?
 Така блискавична ідея заполонила вмить душу, серце,  розум – і вона лягала спати й прокидалася, бавила дитину, варила борщі та каші, не розлучаючись із фантастичними образами, які поволі втілювала у ляльках – феях, царівнах, принцесах.
 
Мільйон пелюсток
у капелюшку
Техніки створення ляльки для інтер’єру навчилася самотужки, ще працюючи синхронним перекладачем у посольстві:  купувала книжки скрізь, де бувала за кордоном. Щоправда, друзі дивувалися, коли вона залишила престижну роботу і стала займатися ляльками. І дарма – тепер роботи Катерини Петрик знають у багатьох країнах світу, вона,  по суті, єдина в Україні така майстриня. Створення ляльки для інтер’єру – титанічна, скрупульозна  праця, де усе, від каркасу до пошиття вбрання, виконується тільки вручну. Якщо вдатися до  патолого-анатомії, то каркас робиться із дроту, яким обмотують, обгортають, обличчя, руки – порцелянові, але це такі  тонкі деталі: вії, ніздрі, руки і навіть соски на грудях. Якщо кажуть, що очі – дзеркало душі людини, то  це стосується і ляльок. Єдине, чого немає у них, це – серця. Але майстриня має намір  і його зробити й покласти в нього якесь побажання. Утім, її роботи, наче живі, наче справді мають душу і серце: варто зазирнути лише у їхні очі, повні радості, а чи смутку, журби. Це настільки вистражданий образ, ще б пак, адже інколи виношує його в собі, як власне дитя – по дев’ять місяців, а  то й  цілий рік.  Скажімо, до Ангела, який експонується у галереї на Подолі, вона  поверталася кілька разів, аж поки він не став довершеним.
Вражають у цих роботах не лише витончені риси обличчя, але й одяг, зачіски. Катерина Петрик у собі синтезувала талант художника, модельєра, стиліста, візажиста. Тканини, з якої пошите вбрання, антикварні, вінтажні, мають певну енергетику. Таких шифонів у жодному столичному бутику не побачиш. Деякі речі просто мініатюрні, як у Сядристого, наприклад,  на капелюшку ляльки «Кохання» до мільйона  шифонних пелюсток  троянд і вся вона  нагадує чарівну квітку. Ці роботи – справжні моделі від кутюр, але своє вбрання вони ніколи не ховають у шафу.
– Своїми образами я хочу підкреслити жіночу вроду, ніжність  витонченої жіночої душі, – каже  пані Катерина. – Бо почасти хатні справи, робота, сім’я  приземлюють  її. Мені ж   хочеться, щоб  жінка почувалася завжди королевою, принцесою. У кожен образ вкладаю свої емоції, тому погляд очей, настрій можна прочитати.
Деякі її шанувальниці, як вони  стверджують у книзі відгуків, бачать у тих очах, усмішках магічну, цілющу силу. Курсант  на виставці навіть  вигукнув: «Ну й очі! Поглядом до кісток проймає!». Кореспондентка «Вечірки» не могла відвести очей від «Птахи літа», на руці якої вмостився коник-стрибунець, і якому на долоні так затишно. За плечима ляльки – крила, як у ангела, і вона наче збирається відлітати у минуле, бо на порі – вже осінь.
Звісно, такою лялькою дитина не бавитиметься, це скорше забава для дорослих, а саме вони купують  роботи Катерини Петрик для інтер’єрів своїх помешкань, офісів. Коштують  такі ляльки кілька тисяч доларів, але комерцією більше займаються галереї.

Ні за які гроші нікому
не продасть
У доробку майстрині – понад 30 авторських ляльок, себто ті, якими вже можна помилуватися. А скільки їх ще у задумках, планах, напівфабрикатах, котрих нікому не показує, щоб, бува, не зурочили. Наприклад,  пристрасна як вогонь, Кармен, для якої вже пошито все вбрання, але самої ляльки ще немає, бо її час ще не настав. Проте колись вона займе своє місце у галереї або в ошатних апартаментах української політичної, бізнесової еліти, в офісах. Декотрі «приймуть» закордонне громадянство, як «Фея ночі», яку купив президент Парагваю, або «Балерина», яку вподобав посол Франції в Україні. Москва, де нині справжній ляльковий бум, мала намір викупити всю колекцію, але патріотичні почуття Катерини Петрик беруть верх, – вона воліє, щоб її роботи залишилися в Україні.
– Є речі, які, як рідну дитину, не продам нікому ні за які гроші, – каже вона. –  Скажімо, «Різдвяного Ангела» із сумними-пресумними очима чи принцесу Атех, яка тримає у руці люстерко, яким я сама колись користувалася. У моїх ляльок  магічна сила, і  я не можу від них відірватися, бо це, як  і Сашко, Янек –  мої діти, яких дуже люблю.
У пані Катерини росте два помічники, а невдовзі має з’явитися на світ Божий ще й донечка. Це вона надихнула маму на створення «Янгола ранкової роси». Навесні майстриня їде з дітками у хату під Переяслав-Хмельницький, де їй так хороше творити, бо довкола  стільки краси земної.

Валентина Январівна Брязгунова




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.