Стара Поляна

…Наша сусідка Клавдія Яківна ходила до церкви, хоча й нечасто. Але не до Покровського монастиря, що був під боком. Від назви, яка з її вуст прозвучала одного разу, повіяло чимось давнім і поетичним – храм на Старій Поляні. Ми знали, що десь там, на іншому боці Глибочицького яру, серед благеньких будинків позаминулого століття загубилася зовсім невелика вуличка.
Дуже давньою її не назвеш. Проклали вулицю на Татарці в ХІХ столітті і нарекли за одноіменною місцевістю. Оскільки «поляна» передбачає ліс або гай, то можна припустити, що назва Стара Поляна значно давніша, ніж сама вулиця, і свідчить про ті часи, коли наші предки язичники чинили на священних галявинах свої обрядові дійства.
Православний храм надумали будувати на горі Юрковиці 1897 року, до 400-річчя з дня мученицької смерті святого Макарія. До речі, мощі його зберігаються в Києві і є однією з найбільших святинь Свято-Володимирського собору. У листопаді 1897 року Свято-Макаріївський храм освятили. При його спорудженні зрізали «пік» гори Юрковиці. Саму дерев\'яну будівлю доставили, як засвідчив відомий києвознавець Василь Галайба, зі старого Байкового цвинтаря. У розписах церкви брав участь відомий український маляр Іван Їжакевич. Пізніше біля церкви побудували будиночок парафіяльної школи, який зберігся і має адресу: вулиця Стара Поляна, 46.
У 1922 році Києво-Юрківське Свято-Макаріївське братство було скасовано. 1937 року настоятеля храму отця Никодима Яновського заарештували, а 1938-го – розстріляли. Тоді ж церкву закрили і перетворили на шорну фабрику. Під час окупації німці використовували приміщення як склад фуражу для кавалерійських частин. Але у вересні 1941-го храм звільнили, а в лютому 1942-го відновили в ньому богослужіння. Відтоді воно не припинялося.
Не ті нині Татарка, Юрковиця. Багатоповерхівки невпізнанно змінили місцевий краєвид. Стара Поляна не зникла з мапи Києва, але стала зовсім коротеньким тупиком – починається від злиття вулиць Нижньоюрківської і Отто Шмідта та впирається у житловий масив.