«Кавказьке крейдяне коло» – без шкаралупи

Прем’єра драми «Кавказьке крейдяне коло» за Бертольдом Брехтом – сьогодні, 6 квітня, на сцені Національного театру імені Івана Франка

Художній керівник франківців Богдан Ступка зізнався, що задум поставити на сцені театру п’єсу за твором відомого німецького драматурга виник у нього в лікарні, у Феофанії, де лікувався від запалення легень. Там пан Ступка зустрівся з  литовським режисером Лінасом Зайкаускасом. Тож часу було вдосталь, щоб обговорити твори Брехта й обрати саме цю драму.
Тепер уже перед прем’єрою Богдан Сильвестрович з усмішкою коментує:
– Це не значить, що у двох тоді хворих митців з’явилася нездорова ідея. Драматургія Брехта дуже цікава, ці твори актуальними були і залишаться такими завжди. Бо ж в основі творів Брехта – проста (і така глибока!) філософія, наприклад: мати і дитина. Я вважаю, що ця тема вічна.
Для Театру імені І.Франка, як зауважив пан Ступка, звернення до драматургії Брехта логічне, бо ж генеральна лінія репертуарної політики колективу – крім української класики та сучасних творів – брати до постановок і найкращі зразки світової драматургії. Це важливо як  для глядачів, так і для акторів, бо це – можливість працювати в різних мистецьких напрямах.
– Чим цікавий у цьому плані Брехт? – вголос запитує пан Ступка і сам же відповідає.  – Отією «системою відчуження», мовляв, я дію, але я трішечки відсторонений, ось зараз буду показувати, хто ж мої герої…
П’єсу «Кавказьке крейдяне коло» Бертольд Брехт написав за два місяці, ще в 1945-му. А потім  у 1953 – 1954 роках дещо переробив її. Задум цього твору  виник у письменника ще в
1920-х роках, коли Брехт побачив у берлінському Лессинг-театрі старовинну східну драму «Крейдяне коло».  У 1948 році він написав новелу «Ауґсбурзьке крейдяне коло». В основу твору поклав біблійну притчу про суд царя Соломона, який звелів розрубати дитину навпіл і віддати по половині кожній із жінок, які претендували на неї. Так цар Соломон визначив справжню матір – це та, що відмовилася брати участь у вбивстві дитини. Брехт дещо переробив цей сюжет. У його п’єсі матір’ю стає не кровна мати, а жінка, яка вигляділа й виховала дитину. Місцем дії обрав Кавказ.
Постановка франківців – перше сценічне прочитання цієї драми в Україні, тоді як у США  її представили на роздуми і обговорення глядачам
60 років тому.
Цікавий і такий момент: п’єсу німецького автора ставить литовський режисер Лінас Зайкаускас. Сценографія, костюми – Маргарити Місюкової (Росія), з якою пан Зайкаускас уже поставив 12 спектаклів у інших театрах. Актори ж – українці-франківці.
Цікавий і добір акторів. Приміром, роль Оповідача, Лаврентія, Аздака, підготували Анатолій Гнатюк і Петро Панчук – актори різного плану. Тож, вочевидь, кожен по-своєму і «піднесе» свого героя. Анатолій Гнатюк зізнається:
– Пан Лінас – це режисер-учитель, він розклав мою роль по пунктах. А Петро Панчук додає:
– Ми, актори, буває обростаємо шкаралупою, знаходимо свої «ковзани» й експлуатуємо їх із вистави у виставу. А пан Лінас ту шкаралупу розколупав.