Академік із Латинського кварталу
Іронія долі – нині ознакою Європи тут є казино. Тим часом, у будинку № 14 по вулиці Толстого, дітищі архітектора Беретті, неподалік від входу до ботанічного саду була Метеорологічна обсерваторія, включена до європейської мережі, і вже з 1857 року звідси регулярно йшла телеграфом інформація в усі кінці Старого Світу. За цією ж адресою, у так званому Латинському кварталі, прожив свої останні роки видатний учений, єдиний в Україні серед метеорологів академік Борис Ізмаїлович Срезневський (1857-1934).Наукова слава бігла попереду цього дворянина з Рязанщини, представника цілої династії вчених і митців. У Києві, куди він 1919 року перебравcя з Балтії, добре знали дослідника злив і посух, «холодних хвиль» на теренах Східної Європи і бур на Чорному й Азовському морях, автора кількох метеорологічних приладів, невтомного організатора і педагога. Не дивно, що вже 1920 року Бориса Ізмаїловича було одностайно обрано академіком України. Тоді ж він став незмінним директором зазначеної обсерваторії біля ботанічного саду.
Академік, однаково причетний і до математики, і до справ календарних, здивувався б, а може, й обурився, прочитавши дату свого народження на надгробку біля центральної алеї Лук’янівського цвинтаря: 1 квітня 1857 року. У своїй автобіографії, написаній саме по прибутті до Києва, вчений чітко зазначає: 19/31 березня 1857 року. Тим, кому належить, годилося б знати, що при переведенні зі старого стилю на новий до дат ХІХ століття додається 12 днів, а не 13, як до дат ХХ-го. А втім, випадкового нічого не буває. У ході своїх досліджень «хвиль холоду» Борис Срезневський описує грозу коло Мотовилівки майже у стилі Миколи Гоголя, який народився саме
1 квітня: «…і раптом посипались градини, що спочатку я прийняв їх за збиті яблука». Або: «…весь обрій було закрито стіною чорної тучі з великими клаптями білих хмар і з рожево-блакитним променем». І нехай сучасного київського обивателя подивує, що з діда-прадіда росіянин отак непогано компонує питомі українські слова. Може, саме під час тієї мотовилівської громовиці й виникла у Бориса Ізмаїловича ідея одного з нових приладів – стереометра Срезневського, – яким вимірюють відстані до хмар. «Борис Срезневський, – зазначає у своєму поданні 1920 року академік П.А.Тутковський, – першим звернув увагу на «хвилі холоду», докладно описав їх у роках 1885, 1886, 1897, 1906 і дав їм точне наукове з’ясування. Погляди на ці явища продовжував розробляти шведський метеоролог Екгольм». А з іншим шведом – інженером Клікгофом Борис Ізмаїлович пов’язав себе, одружившись із його донькою Зіновією, яка народила йому дітей Віру, Аріадну, Ізмаїла.
Із життям та діяльністю вченого у Києві пов’язаний не тільки будинок на вулиці Толстого, колишній Караваєвській. Мало хто знає, що там, де нині біля Софії Київської посольство Канади в Україні, до революції був ресторанчик Антона Шайдецького «Древняя Русь». Затишний був куточок, куди, до речі, полюбляв заходити молодий Максим Рильський. Більшовики націоналізували ресторан і згодом віддали це приміщення метеорологічній службі – Укрмету. А от споруда на вулиці Толстого, що мала б бути музеєм вітчизняної метеорології, навпаки, нині у приватних руках. Крутиться рулетка, відміряючи «погоду» на столичному ринку. Та ще іноді заходять президентські синки – розважитись. Чи міг цю «хвилю» передбачити той, чиє 150-ліття з дня народження відзначає не тільки колектив нинішньої геофізичної обсерваторії на проспекті Науки, 39, а наукова громадськість в Україні і далеко за її межами?