Балтійський ураган

Сьогодні в Одесі, у рамках євровідбору, зіграють футбольні команди України і Литви. Останній раз вони зустрічались 11 років тому.

Відмова Суркіса
На початку 90-х років минулого століття національні команди України і Литви зустрічалися ледь не щосезону. Вони щойно отримали визнання Міжнародної федерації футболу і не користалися підвищеним попитом як можливі спаринг-партнери. Тому й підтримували одне одного, як могли. А восени 1994 року – зійшлися в євровідборі на берегах Дніпра. Для України той матч був історичним – першим у міжнародних змаганнях офіційного рангу. Проте гору взяли футболісти з Балтії. Пригнічених і роздратованих осічкою симпатиків «жовто-блакитних» заспокоював Іванаускас, автор першого голу в наші ворота. «Маєте хороший футбол, а вигравати почнете, коли згуртуєтеся», – заявив Іван Грозний литовської команди. І мав слушність, бо господарі навіть в історичній прем’єрі вимушено задіяли другий ігровий склад. Причина банальна: керівництво київського «Динамо» і наставник збірної Олег Базилевич не порозумілися щодо місця проведення збору. Григорій Суркіс, президент столичного клубу, не відпустив своїх футболістів у зарубіжне турне національної команди. А Базилевич не включив їх до заявки на матч, не бажаючи мати справи з непідготовленими за його програмою гравцями. Як наслідок, українці програли і Базилевича відправили у відставку, а Суркіс невдовзі став на чолі нашого футболу.

Нетактовність Сабо
Повторний євроматч з литовцями, гостьовий наступного року, наші футболісти виграли під проводом Анатолія Конькова. А ще за рік – обіграли балтійську команду в Києві, завдавши їй найбільшої на той час поразки і взявши ворота суперника п’ять разів уперше в своїй історії. Тоді й гадки не було, що ця зустріч – остання в двадцятому сторіччі, а приязні стосунки двох національних федерацій взагалі залишаться в історії. Як часто буває, конфлікт стався на рівному місці. Запальний наставник українців, незадоволений грою підопічних, емоційно відреагував на зауваження журналістів, які нагадали про рекорд результативності й наголосили на стрілецькому дублі Леоненка. «Кому забили п’ять м’ячів, дворовій команді?!» – вигукнув Йожеф Сабо. Литовський тренер Беньяминас Зелькявичюс лише стенув плечима: свого часу йому доводилося грати проти Сабо в чемпіонаті СРСР, тож з характером опонента він був обізнаний повною мірою. Зате не промовчали балтійські ЗМІ, і зам’яти скандал не вдалося. Литовська федерація поступово дистанціювалася від української, і міжігрова пауза в наших взаєминах досягла аж одинадцяти років.

Німецько-шотландський гібрид
Нинішню литовську збірну вважають європейським середняком. Її провідні виконавці виступають за рубежем. Капітан команди – форвард Данилявичюс – грає в італійській «Болоньї». Ще кілька визнаних майстрів, зокрема воротар Карчемарскас і прудконогий нападник Пошкус, задіяні в російській прем’єр-лізі. Однак справжньою оазою для литовського футболу став шотландський «Хартс». Його господар – литовець Володимир Романов – делегував туди не лише велику групу доморощених талантів, а й провідних литовських і російських фахівців. До матчу з Україною готувалися троє з «Хартса» – хавбек Миколюнас і форварди Величка та Янкаускас. І ще четверо (!) – відсутні через травми і хвороби. «Стиль литовського футболу взагалі нагадує німецький, але нині, доповнений ще й досвідом шотландського, він став більшою мірою організованим і потужним», – вважає заслужений тренер СРСР Анатолій Бишовець, який працював у «Хартсі» близько року на запрошення Романова. На його думку, українській збірній доведеться мати справу з атлетичним і безкомпромісним опонентом, який захищається самовіддано і надзвичайно чіпко, а контратакує – стрімко і безжально. «Гра литовців у найкращих матчах нагадує ураган», – стверджує Бишовець.