27 березня 2007 року, вiвторок №51 (17953) останнiй номер RSS
Головна МІСТО СПОРТ КУЛЬТУРА СПОЖИВАЧІ І АФЕРИСТИ ТЕАТР

 КУЛЬТУРА
27.03.2007

Каштани Києву не потрібні


Мистецтво ненавидить чиновницькі папери.  Тим паче не воліє зустрічатися з примарами – кошторисами, калькуляціями. Адже робота майстра – жива істота, будь то картина, чи статуя

У напівтемній сірій майстерні панує робоче безладдя. Семиметрові, хіба що не до стелі, стилажі завалено гіпсовими Венерами та Іллічами. Раніше тут клепали вождів. Кожен окремий шматок (Авт. – вагою до двох тон) вивозили на світло і збирали як тронсформерів. Серед інших погрудь і голів – ідеальна ленінська голова від скульптора Андрєєва. По ній колись відміряли правильність ульянівської зачіски, підборіддя, скронь, брів тощо. А над входом чи виходом у майстерню, упокоївся фанерний макет колишнього меморіального комплексу з колишньої площі Жовтневої Революції (Майдан Незалежності).
– І як вам «пил століть» – не докучає?
– З таким сусідством працювати хочеться ще сильніше! Усе це: час і історія. Ось, – Андрій підхоплює з полиці гіпсову жіночу голову – впізнали? Ви думаєте, це просто «Ланкова»?! Це колос, тільки жіночої статі. Ніхто ні до, не після Клокова не створив нічого подібного. Усе в тему: і погляд, і локон, і хустка. А вушко – Бушардон відпочиває! У Діда (Авт. – так називають власника майстерні) вона лежала під коробками. А ми її очистили від пилу і як музу виставили біля іконостаса. Та на таких майстрів, як В'ячеслав Клоков, молитися треба! В умовах замовленого монументалізма він створив жінку.
Ініціативу перехоплює Петро: «Раніше скульптори працювали на замовлення. І непогано заробляли. Мама отримувала 120 карбованців, а вони за брилу – 40 тис. Дві валізи грошей за вождя! А тепер вожді закінчилися, почався ринок. І діди залишились без роботи».
– Отже, ви працюєте на ринок?
– На пропозицію. Ліпити відому лажу для вестибюлів та передбанників – нудно і принизливо. Ми пропонуємо людям красу. А вони – винагороду.
– Дозвольте нескромне запитання – що і скільки коштує?
– У наш час копійчаною роботою нікого не здивуєш. Потрібний эксклюзив і подорожче. Виставиш роботу за мільйон – усі репортери набіжать, заклацають фотокамерами: «Мільон!» А якщо серйозно – залежить від роботи. Наприклад, перший відлив «Золотих плодів» оцінили в 3 тис. доларів. У галереї його виставили за шість. А купив їх Петро Порошенко.
– У ваших «Золотих плодів» і не тільки у них – візантійська основа. Звідкіля ви її берете?
– Із давньоруських мініатюр, православних ікон і розписів Софійського собору. У кожної роботи, як і у древа, своя історія. Ми з братом любимо подорожувати. Не по піцеріям і кафе. А по музеях і палацах. Високе мистецтво окриляє і заряджає такою енергетикою – що хочеться літати і не спускатися на землю. Отже, Венеція – собор святого Марка. Розкішна будівля. Святі та ангели – все в найкращих традиціях Східної Римської імперії. І по зводу – чи то мандаринові, чи то яблучні дерева. Дивлюся на них і розумію – воно! Два тижні, поки добиралися додому в голові блукали ці райські кущі.
– Як часто у ваші голови приходять несподівані ідеї?
– Ви не повірите – так часто, що ми змушені себе гальмувати. Навіть пластилін не беремо із собою в дорогу. Хоча, Андрію, розкажи.
Андрій відривається від коня для Наяди: «Ситуація кумедна. Засмагаю на морі і бачу лицаря. Відразу беру  жменю мокрого піску і починаю ліпити. Ну, розумієте, не той матеріал, а потрібного не захопив. І тут – як подушка кисню – мама із сином та коробкою пластиліну. Я до нього, як божевільний кентавр: «Хлопчику, дай дяді погратися!» Поки ліпив – «рятувальники» пішли, а я залишився з формою для моделі».
– Уявляю, яку гору пластиліну ви вже переліпили.  
– Мама купувала нам його кілограмами і дивувалася – для чого ми все перемішуємо. Для однорідності. Щоб нічого не відволікало і щоб бачити всі погрішності. Але зробити форму – це півділа. Гарний відлив коштує великих грошей. Ось такий (показує морського коня) – 300 доларів. Але і це ще не все. Шви потрібно збити і заретушувати. Щоб шкіра ожила.
– Скільки часу витрачаєте на одну роботу?
– Вісім з половиною – дев'ять місяців. А іноді по три-чотири роки. У мене буває запитують, що я роблю із формою, коли вона не виходить: «Зім'яв, зламав і об стінку?» Так поводяться лише непрофесіонали. Не виходить, не хоче виходити – значить не прийшов його час. Нехай постоїть, подумає. А коли захоче – він про себе нагадає.        
– Що було вашою першою роботою?
– Полк солдатиків. Ми з Пекою (зменшене ім'я брата) любили різатися у війнушку і ліпили «наших» та фашистів. А потім стали з'являтися лицарі, гусари та античні герої.   
– Хто був вашим першим критиком?
– Дідусь – свята людина! Ми грали в Пігмалеона і расколотили метрову старовинну вазу. А дідусь сплеснув руками: «Які красиві осколки!»
– Зізнайтеся, вашим учителям від вас теж діставалося? Використовували те, що ви – близнюки: Петро робив уроки за Андрія, а Андрій відповідав за Петра?
– У «країну не вивчених уроків» ми грали. Але зовсім по-іншому. Намалюєш літак – дадуть списати математику, за амазонку – твір. А потім усе це припинилося. Мама зглянулась на наші благання і віддала нас у Республіканську художню школу ім. Т.Шевченка. І ми на подив батькам заробили в школі стипендію, а в Академії – червоний диплом. Спасибі нашим учителям – вони навчили нас головному –  учитися. Як у майстерні Аматі: «Винаходити свій власний лак». А ректор Борисенко говорив: «Хлопці не бігайте за грошима. Бігайте за мистецтвом. І тоді гроші будуть бігати за вами». 
– Я бачив багато ваших робіт, слава Богу, жінку з веслом ви не зліпили. І, до речі, як так вийшло: ви – близнюки по крові і за духом, а працюєте в зовсім різних напрямах (авт. Петро – релігійна тематика, Андрій – героїка)?
Петро на кілька секунд задумався і видав: «Це як Білий і Блакитний Ніл. Два джерела, а русло – одне... З деякого часу ми стали їздити в «Охмадиту» до отця Олексія. Він будує храм і проводить бесіди з молоддю. От де справжня духовність! Ми, як християни, це розуміємо та прагнемо побачене і відчуте втілити в матеріалі».
– Ви робите скульптуру для православних храмів?
– Лише оздоблення для ікон. Якщо отець Олексій затвердить проект – будемо раді допомогти йому в благій і дуже потрібній справі. Про віру не треба казати – її треба вистраждати і захистити.
– Чому у вас Георгій Переможець без списа, а змій нагадує обруч у цирку?
– Тому, що «Не протився злу насильством». І тому, що вічну боротьбу Добра зі Злом не можна перекреслити. Вона споконвічна.
– Ви багато їздили по різних країнах. Можливо, десь у глибині душі, виникала думка: «У цьому місті ми б залишилися жити»?
– Виникала. Але не в Люксембурзі. Зализані вулички, доглянуті будиночки і ніякої творчості. А у Флоренції – ні, це треба бачити! Спасибі нашому Союзу художників. В усі музеї світу вхід безкоштовний! Але музеї західних напрямів залишаються класними музеями. А живемо ми тут – на Україні.
 – У такому разі, чому б вам не прикрасити вулиці  улюбленого міста статуєю від братів Озюменків?
– Із задоволенням. Адже в Києві дуже мало гарних кінних статуй. До вподоби тільки три: Богдан Хмельницький, Щорс і Сагайдачний. Ми вже думали про давньоруських витязів і козачий дозор. Але ідеї не затребувані. До того ж, від скульпторів (саркастично усміхається) вимагають архітектурного бачення, калькуляції, кошторису та інших папірців. І хіба ж це робота митців?
– І ще одне питання. Про ваші каштани. На Андріївському узвозі можна купити що завгодно, але тільки не київський сувенір.
– Ні, наші каштани не для масового тиражування. Така робота (бере в руки) гідна гарного поводження. З неї можна і пам'ятник поставити. Як символ нашої столиці. А шаблоном можна загубити навіть найкращі ідеї.                          

Костянтин Олександрович Коваль


27.03.2007   У Лондоні живуть філософи.


27.03.2007   У Києві розпочалися.


27.03.2007   Чергова історія про сучасну попелюшку.


27.03.2007   Ретроспективна виставка Тетяни Яблонської.


27.03.2007   Іван Проців «Портрети коханих жінок».


27.03.2007   «Лабіринт Фавна» представлено в столиці.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.