Директор кінотеатру стала двірником

Махати мітлою вона не вважає ганебним, бо переконана, що це достойна праця

Зінаїда Стельмах – найкраща серед бригадирів двірників жеку-1019. Колишня спортсменка (на початку 70-х входила до складу збірної України з велоспорту), вона сьогодні на свої 57 років не виглядає. Каже, то робота на свіжому повітрі зберігає молодість.

Її доля круто змінилась 11 років тому. Працювала жінка тоді у Ржищівському будівельному технікумі директором кінотеатру. Та кіно вже припинило свою роль «найважливішого з усіх мистецтв». В Україні масово закривались кінотеатри, передусім районні. Кількість кіноустановок лише на селі зменшилася з 19 до 6 тисяч, з яких працювала лише половина.
Тож Зінаїда залишилася без роботи. Поїхала у столицю, до доньки. Запитую, як вона перетворилася з інтелігенції у двірники?
– А хіба двірник – це не достойна праця? Мені пропонували іншу роботу, але ж то був такий період, коли всюди по півроку зарплату не платили. А двірникам платили. То я й пішла. І не жалкую. Бригада в мене чудова – багато років разом працюємо. Я люблю свою роботу.
У будинку, що обслуговує Зінаїда Стельмах, мешкають два ветерани війни. Як треба, вона за ліками для них сходить, щось у магазині придбає, а то й просто поспілкується за чашкою чаю.
Небагато знайдеться людей, які залюбки беруться за непрестижну роботу. Зінаїду цінують в жеку-1019. Заступник начальника Юрій Солоп назвав її першою серед кращих. І при цьому додав: «На жаль, такі, як Зінаїда Стельмах, одиниці. Відверто скажу, що відсотків 30 з решти підлеглих двірників я із задоволенням завтра звільнив би».