Інший світ Алли Демидової

Алла Демидова вже десять років перебуває у «вільному плаванні», але й досі залишається зіркою з ореолом таємничості – жорстку перебірливість в ролях і замкнене особисте життя. Вона відмовилася від партнерів по сцені. Каже, що так гостріше відчуває свободу і ні від кого не залежить.
До Києва з гастролями поетичних вечорів приїхала народна артистка СРСР Алла Демидова. Сприймати вірші, на її думку, важче, ніж читати їх зі сцени.
Київський, московський та санкт-петербурзький глядач, на її думку, мало чим відрізняються одне від одного. Можливо, тому для своїх гастролей акторка віддає перевагу саме цим містам.
Поетичні вечори Алли Демидової  нагадують їй театр давньої Греції, який акторка вважає ідеальним.
– Дійство в театрі розпочиналося зі сходом сонця. Глядачі приходили, йшли, займалися коханням, їли, пили, а актори попри все грали для себе і для сонця. Коли сонце помирало – помирали разом з ним і всі герої театру, – розповідає акторка. – Це я і враховую на своїх поетичних вечорах. Музика, коло світла відсторонюють мене від глядача. На сцені я сама, і дихання залу не відчуваю.
Як лунають вірші у виконанні Алли Демидової, кияни вже мали нагоду почути. Але в акторки є ще одна улюблена театральна форма самовираження – моноспектакль.
– Сцена для мене, то інший світ, там нікому немає місця, окрім актора, – каже Алла Сергіївна. – Я не беру квітів на сцені. Для мене це варварство, коли в особистий, інтимний світ актора вдираються сторонні особи зі своїми букетами. Я розумію, що в часи естрадного шоу глядачі звикли робити все, що їм заманеться. Але ж для мене сцена – територія, яка відокремлює мене від навколишнього світу з чотирьох сторін.
Алла Демидова ділить глядачів на три категорії: елітний – той, хто «знає, куди він іде і на що», середній – «модний», як його називає акторка, та випадковий – до якого належать «ті варвари, що вдираються на сцену з квітами».