Весна прилетіла в суботу

До Києва повернулися шпаки

У воронячий гомін раптом вплівся призабутий за рік знайомий пташиний посвист. У ньому можна було впізнати і стрекіт сороки, і рулади соловейка, і елементи півнячого співу, і навіть скреготіння незмащеного колеса… Так, це співав шпак.
Довго шукав поглядом вісника тепла, та не вдалося одразу його виявити. Натомість мимоволі фіксував інших птахів і дивувався їхньому різноманіттю – і це у центрі мегаполіса. От зграйка синичок, аж три види – велика, московка і лазорівка. Звичні голуби шукають на проталинах чим поживитися. До них приєдналася парочка дроздів. Всюдисущі горобці затіяли сварку навколо хлібної скоринки. Зверху на них спікірувала галка і перервала горобину бійку, забравши поживу. Відлетіла трохи вбік і давай клювати. Та недовго тривала її трапеза: одразу чотири ворони, дві чорні і дві сірі, накинулись на галку. Перемогла найнахабніша сіра, вихопила ту скоринку і полетіла з нею на гілку. А на сусідньому дереві сорока намагається відламати дзьобом суху гілочку. Відламала і понесла. Простежив, куди білобока полетіла. До свого гнізда, де почала прилаштовувати будівельний матеріал, ремонтувати домівку. Теж весну відчула, готується до відкладання яєць.
А де ж той шпак? Згадав, що торік його гніздо було в дуплі верби. І насправді – там він, влаштувався на верхівці і співає-висвистує, сигналізує, що місце зайнято. Шпаки завжди повертаються на свої гніздів’я. Саме вони першими сповіщають про прихід весни.