Перейменування доопрацьовують

З протоколу засідання Комісії з найменувань та пам’ятних знаків КМДА, яке відбулося 27 лютого під головуванням заступника голови держадміністрації Володимира Головача, випливає: 50 на 50!

Тобто й вулиця Суворова у Печерському районі столиці, найменована ще на початку минулого століття і яку було запропоновано перейменувати на “вулицю Симона Петлюри”, “вціліла” (принцип історизму), й ідею вулиці Симона Петлюри в Києві члени комісії одностайно схвалили, відклавши конкретне її втілення на найближче майбутнє.
Цей момент, як здалося авторові цих рядків, досить характерний для нинішньої роботи комісії. Нині під час розгляду котрогось із 60 питань, внесених до порядку денного, домінують не ідеологічні мотиви, не мінливі партійні віяння, а здоровий глузд, який спирається на історичні та правові засади. На перший погляд, пропозиції з найменувань вулиць і площ, встановлення пам’ятників та меморіальних дощок на будинках, надання імен школам і бібліотекам, які називав головуючий і які пройшли “обкатку” в постійній робочій групі, обговорювали дуже стисло. Хоча зауваження і усні довідки таких членів комісії, як Михайло Кальницький, Максим Стріха, Лідія  Пономаренко, Борис Списаренко, звучали вагомо і слушно і,         як правило, суттєво впливали на рішення.
Першими розглянули два доручення – Президента України  і Кабміну. Віктор Ющенко запропонував на розгляд комісії прохання назвати одну з вулиць Києва ім’ям Шалімова. Але існує положення, що увічнювати того чи того видатного діяча можна лише після десяти років із дня його кончини. Було висловлено думку про можливість назвати на честь Шалімова його ж інститут, якому він віддав багато років і який і без того в народі йменували “інститутом Шалімова”, а з вулицею почекати. Володимирові Головачу здалося, що до цього питання не слід підходити формально і поставив на голосування пропозицію, що цього вечора лунала досить часто: “Доопрацювати до наступного засідання”.
Кабмінівське доручення стосувалося перейменування вулиці Чапаєва на вулицю В’ячеслава Липинського. Обґрунтування, зокрема й історичні, були. Відомий у минулому дипломат, громадський діяч мешкав неподалік – за адресою: вулиця Богдана Хмельницького, 52. Але й були заперечення. Нинішня вулиця Чапаєва в історичній зоні Києва княжої доби. Вона межує з Ярославовим Валом, Золотими воротами. Чому б не дати їй назву Святославська? Дарма що така вулиця в Києві вже є. Хто з корінних киян може сказати, де саме вона  існує? Отже, і друге доручення було вирішено доопрацювати.
Кого з нас не дратують топоніми на кшталт “Колекторна”, “Трансформаторна”, “Кооператорська”? Гадаю, рішення комісії замінити ці з дозволу сказати назви на пристойні, пов’язані з видатними діячами України, стосується не лише конкретної вулиці Колекторної, а є універсальним, на перспективу.
Не обійшлося без курйозів. Щодо них Володимир Головач порадив робочій групі створити окремий список і подавати  його на “розгляд” під завісу, для емоційної розрядки. Скажімо, “монумент” на честь Помаранчевої революції на вулиці Булаховського у вигляді… трьох “свічок”-хмарочосів. Не одразу більшість членів комісії і присутніх журналістів “в’їхала” у подання на пам’ятник воїнам Вермахту – екіпажеві “юнкерса”, який відмовився бомбити Київ і був розстріляний. 
Ледь не заблукали в питанні про пам’ятник видатному грузинському поетові Шота Руставелі. Група киян, як з’ясувалося, направила до комісії пропозицію відмовитися від цієї ідеї. Робоча група  попередньо відхилила цю пропозицію.   А комісія, заплутавшись, ледь не відхилила це відхилення. Та зрештою розібралися. Генія світової ваги буде в Києві гідно увічнено.
А от новація – меморіальна дошка на будинку на вулиці Володимирській. Тут мешкали близько 20 визначних учених, академіків. Увічнення кожного з них у вигляді індивідуальної меморіальної дошки перетворило б фасад будинку, за висловом одного члена комісії, у     “колумбарій”. Тож слушною видається думка про спільну дошку. До речі, у Києві такий будинок, мабуть, далеко не поодинокий.
Ні в кого, звичайно, не викликало протесту увічнення у тій чи тій формі таких діячів нашої культури, мистецтва, науки, як художники Яків Гніздовський і Олександр Мурашко, письменник, “український Дюма” Володимир Малик (Сиченко), артистка Марія Капніст, співачка Раїса Кириченко.
Не знайшла розуміння пропозиція надати аеропортові “Київ” ім’я конструктора Сікорського. Доцільність увічнення – річ інша. Максим Стріха закликав товариство звернути увагу на київську адресу: вулиця Ярославів Вал, 15. Тут, на подвір’ї, конструктор свого часу випробовував свої моделі гелікоптерів, тут сам Бог велів зробити  повноцінний музей Сікорського. Оце й буде увічнення.
Окремий аспект – нові станції метро. “Фармацевтична”? Скільки піґулок ковтнули ті, хто висунули на суд громади таку пропозицію? Бррр! Рішення, звісно, доопрацьовуватиметься, а попередньо ухвалено назвати цю станцію на лівому березі “Полтавською”, якщо краєзнавці не відкопають чого-небудь оригінальнішого, на кшталт затвердженої комісією “Вирлиці”. Лідія Пономаренко та інші рішуче виступили проти назви “Червоний хутір”. Не тому, що їх дратує цей колір. Вони наполягають на історичному “Красному хуторі”. Місцевість ця була гарною, мальовничою, затишною, благодатною – “красною”, а не у стилі більшовицького кумача.
Відкритим залишилося перейменування площі “Красной пресни” (отут “красный” саме у значенні “червоний”) на Подолі у площу Сергія Бондарчука. Так, це ідея Віктора Ющенка. Але квапитись не варто. Питання потребує ґрунтовного вивчення. Цілому ряду членів комісії здається доречним увічнення видатного режисера, українця за походженням, який зіграв роль Тараса Шевченка, у вигляді пам’ятника на алеї митців, на території кіностудії Олександра Довженка.
Наприкінці засідання було внесено деяку ясність щодо незрозумілого зволікання із втіленням попередніх рішень про перейменування вулиць. Де таблички з написами “Велика Васильківська”, “Голосіївський проспект”, “вулиця Антоновича” тощо? Чому топонім “вулиця Січових Стрільців” досі є таким собі напівузаконеним “ребусом-кросвордом” для мешканців вулиці Артема? А Іван Мазепа? З цього приводу Володимир Головач пояснив, що процес узаконення цих та деяких інших назв було зупинено за попередньої міської влади. Потрібен додатковий розгляд, обговорення, “доопрацювання”? Ні! – вважає Максим Стріха. Комісія свого  часу вагоме слово сказала, рішення ухвалила. Тепер остаточне “так” чи “ні” має висловити на сесії чинна Київрада. І справді, скільки можна товкти воду у ступі щодо питань, простих і зрозумілих кожному?