Олег Фіалко: Глядач зазомбований примітивними за суттю та виконанням серіалами
Наприкінці березня на телеканалі “1+1” відбудеться прем’єра телевізійного художнього фільму “Діви ночі”, знятого відомим київським режисером Олегом Фіалком.
– Олеже Борисовичу, чому для екранізації ви обрали саме роман Юрія Винничука “Діви ночі”?
– Я не люблю знімати і не знімаю фільми, які не несуть ніякого змісту, нічого не вчать глядача. У цьому романі головний герой в ім’я кохання іде на неочікуваний навіть для самого себе вчинок: на прохання коханої рятує чужу для себе дитину. Якщо, подивившись картину, на його вчинок зверне увагу хоча б кілька людей, це означатиме, що моя праця не пропала марно.
– Про що цей телефільм?
– Якщо говорити просто, то це сучасна мелодрама, знята за однойменною книгою українського письменника. Однак у романі події розгортаються у Львові 70 – 80-х років минулого століття. Ми у сценарії час подій перенесли у сучасність. Головний герой – звичайний, середньостатистичний, далекий від ідеалу чоловік, який після кількох років роботи за кордоном повертається у рідне місто. Виконуючи редакційне завдання, хлопцю довелося заглибитись у світ кримінального бізнесу та проституції. З ними він вступає у нерівний двобій, щоб врятувати своє кохання.
– Хто знімався у цьому фільмі?
– Знімались хороші актори як українські, так і російські. У головній ролі талановитий актор, до речі, киянин за походженням, Павло Майков. На зйомки він погодився не одразу. Після прочитання сценарію відмовив, а коли дізнався, що режисером буду я, то враз погодився. Знялися також Олена Сафонова, яку я відкрив як акторку у “Поверненні Баттерфляй”, Максим Коновалов, Анатолій Котенєв, Олеся Власова, Лілія Ребрик, Володимир Левицький та багато інших.
– Чи вийдуть “Діви ночі” у закордонний кінопрокат?
– Гадаю, що так. Принаймні попередні домовленості з Росією вже є. Загалом, це не моя справа, а генеральних продюсерів. Оскільки Україна для кінобізнесу – країна невелика, навіть нормальних кінотеатрів у нас не так уже і багато, то тут ми зможемо компенсувати лише третину вкладених у цей фільм грошей, а дві третини доведеться відробляти за кордоном. Потрібно ж повертати витрачені кошти! Така ситуація не лише у нас, а і у багатьох країнах світу.
– Не виникає бажання екранізувати ще якусь книгу?
– У своєму житті я екранізував дві чи три книжки. Не люблю екранізації. У світовій кінематографії парадокс полягає в тому, що чим кращий роман, тим гірша картина. Це закономірний процес. А брати погану літературу просто не хочеться. Взагалі у мене упереджене ставлення до екранізацій. Якби я мав щастя екранізувати Набокова або Достоєвського! Але зараз не той час...
– Які у вас плани на майбутнє? Що зніматимете?
– Розумієте, плани, ідеї завжди є. Тут справа у фінансуванні. Буває, зустрінешся з депутатом, а він тобі: “Гроші – це не проблема! Все зробимо. Дамо скільки потрібно”. Але все це лише порожні балачки. Тільки-но мова заходить про щось конкретне, то одразу вибори, перевибори, ще щось. Зараз спонсора знайти не так легко.
– А яку літературу читаєте?
– Взагалі я прихильник класичної літератури. Однак читаю і сучасну: Пауло Коельйо, Дена Брауна, Оксану Забужко, Юрія Андруховича. Щось за рекомендаціями, щось заради цікавості.
Я не можу, звичайно, говорити про сучасну літературу загалом, але у своїй більшості вона поверхова, неглибока, нецікава, носить комерційний характер.
– Чим займались після зйомок “Імітатора”? Що знімали в останні роки?
– На початку 90-х не лише у мене, а й у багатьох інших режисерів на пострадянському просторі стався “обвал” з різних, як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. До речі, “Імітатор” – це перший радянський фільм, який було знято на принципах госпрозрахунку. Я зняв ряд фільмів: декілька документальних і декілька серіальних (по дві-чотири серії). Була одна спроба мелодраматичної комедії під назвою “Казанова за примусом”.
– Чи дивитесь ви телесеріали, чи подобаються вони вам?
– Серіали у більшості випадків знімають непрофесіонали, з якими замовники – такі собі “квазіпродюсери” – можуть швидко домовитися. Для них девіз лише один: “Мені дають гроші, і я їх маю швидко відробити”. Таких режисерів я називаю “щипачами”. Вони одразу сорок п’ять відсотків виділених коштів кладуть собі до кишені, а на решту знімають низькопробне кіно. Про якість навіть не йдеться. Тому і кінофільми роблять косо-криво. Героями екрана у наш час стали бандити, повії, сутенери. Зараз уже ні для кого не секрет, що більшість серіалів знімають зі швидкістю світла: день-два – ось і серія готова. Вона-то готова, але прописана і зроблена примітивно, алогічно, недостовірно. Однак трапляються, як на мій смак, і гарні телесеріали. Одного разу вмикаю телевізор і бачу: класна картинка, тексти Солженіцина. Я ще не зрозумів, що це за фільм, не знав, хто його зробив. Додивився до кінця і виявилося, що це серіал “У колі першому” за Солженіциним. Режисер – Гліб Памфілов. Я із задоволенням дивився цей серіал, його зроблено по-справжньому. А потім вирішив поцікавитися, який же у нього рейтинг. Як з’ясувалося, невисокий. І я не здивувався. Кінофільми, над якими треба думати, вже нікому не потрібні. Пересічного глядача у наш час не цікавить те, як знятий фільм, як загримовані актори, ніхто вже не звертає увагу на деталі. Він зазомбований примітивними за суттю та виконанням серіалами, і його не цікавить, як зіграли актори і чи зіграли вони взагалі. Глядача цікавить лише сюжетна лінія: у певний час він вмикає телевізор і чекає продовження, щоб потім було про що поговорити з сусідами. Кіно, яке ми дивимося, є відображенням дійсності, що оточує нас. Якщо хтось спілкується з інтелектуалами з року в рік, то це одне світосприйняття, а якщо з примітивами, то й сам опускається до рівня примітиву. І ось глядача, якщо ми говоримо про кіно, опустили саме до цього рівня, тому примітив і панує.
Олена ОВЕРЧУК
Довідка
Олег Борисович Фіалко народився 28 червня 1946 року в Дружківці, що на Донеччині. Закінчив Дружківський машинобудівний технікум, потім – кінознавчий та режисерський факультети Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Кінорежисер, сценарист. Знімався у художньому фільмі “Острів вовчий”. Автор кіносценаріїв “Яма”, “Апельсини для коня” та інших. Фільми: “Іду до тебе” (1971, асистент режисера), “Як гартувалася сталь” (1973, другий режисер), “Чоловічий хліб” (1975), “Переходимо до кохання” (1975, у співавторстві), “Єралашний рейс” (1977), “Пробивна людина” (1979), “Повернення Баттерфляй” (1982), “Бич Божий”(1988), “Імітатор” (1991).