Валютні страждання

Нині банки один поперед одного пропонують кредити, кожен намагається переконати, що його умови найкращі. Хоча майже в кожній пропозиції є темний бік, розрахований на нашу з вами необізнаність, неуважність, простакуватість.

Ось і я півроку тому взяв кредит у банку «У». Здається, все нормально,  щомісяця  сплачую відсотки. Заковика  лише в тому, що кредит видано в доларах США, то й платити доводиться цією ж валютою.
Міняти гроші в банку «У» невигідно: курс чомусь завжди найвищий у Києві. Тож спочатку міняю гроші в обмінному пункті, а потім везу долари до банку. Та щоразу,  як подаю у віконце відповідну суму, в касирки виникає сумнів щодо якості купюр: «Ось цю я у вас взяти не можу, тому що наш апарат для перевірки її не приймає. Тому міняйте, будь ласка, гроші у нас».
Певний час я так і робив. Але мене занепокоїло: чому ця ситуація повторюється раз у раз? В обміннику із «забракованими» доларами проблем не виникає. Прикро, що від тих повторних обмінів дещицю власних грошей втрачаю. Особливо ж бентежило почуття винного, яке щоразу виникало, коли підходив до каси «У». Віддаючи гроші, я почав з острахом чекати, що мене знову звинуватять,  буцімто виготовляю фальшивки і підсовую їх «з метою збуту».
 Врешті-решт терпець урвався. Справді, у чому моя провина? Це ж не я намалював ті долари! Якби  фальшував то, мабуть, не ніс би до банку, де сплачую відсотки за кредитом. Валюту міняю не десь, а в такому ж банці, де встановлено  спеціальні апарати для їх перевірки. То  ж чому  до тієї  самої купюри у двох банках різний підхід? Чому для одного банку ці долари справжні, а для  другого – фальшиві? Сказав  усе це касирці, а вона спокійно відповіла: «Ви мені ще повинні дякувати:  апарат не хоче сприймати ще кілька ваших купюр, але я  у вас їх беру на  свій страх і ризик. А ось цієї взяти не можу. Або давайте гривні за нашим курсом, або відійдіть від каси».
Я знову дав їй гривні, забрав «забраковану» десятку доларів і пішов поскаржитись до керівництва банку. Голови правління на місці не було, тому записався на прийом до заступника, Лариси Юріївни. Хвилин за двадцять мене запросили. У моїх руках були американська купюра та квитанція з обмінного пункту, де годину  тому  обмінював гроші. Пояснив у чому річ, і порадив, мовляв, заберіть у касира обов’язки обміну валют, тоді зникнуть подібні проблеми.  Нащо пані Лариса відповіла: цю «фальшивку», що тримаю в руках, жоден обмінник не прийме.
Вийшов із банку і подався до найближчого обмінника. Попросив перевірити, чи справжня ця капосна десятка. «Нормальна, – запевнила працівниця. – Хочете, поміняю?»
Але я вирішив ту десятку більше не міняти. Переписав собі серію і номер. А за місяць приніс її до каси «У». Там за віконечком цього разу господарювала вже інша жінка. «А де ваша колега?»– поцікавився. «Захворіла, – пояснила вона. – Я  тут тимчасово». Подав гроші,  разом із «фальшивкою», і почав пильно стежити, як касирка пропускає їх через детектор. Дійшла черга до  міченої десятки. Жінка спокійно поклала її до  купи перевірених купюр. Коли процедура ідентифікації грошей закінчилась, перепитав, чи не виявлено якоїсь фальшивки. «Ні, все добре», – запевнила касирка. Але я все одно попросив знайти десятку під номером А 59757381D і перевірити її ще раз. Касирка з подивом глянула на мене, однак купюру знайшла і кілька разів пропустила через детектор. «Нормальна десятка, – знизала плечима, – жодних нарікань».
Хоча цього разу керівник банку був на місці, я подався до заступника.
«Я вас пам’ятаю. Ви просили мене прийняти фальшиві долари. І що тепер, знову принесли неякісні гроші?» – сказала вона. «Та ні. Приніс ті самі гроші, як і минулого разу. Але сьогодні ваш банківський апарат підтвердив, що вони справжні», – задоволено пояснив я. Заступник аж змінилася в обличчі. «Ну і що! Ходять тут усілякі, носять усяку фальш, шарпають нерви, а я ще й винувата!»
Ось так ми й розійшлися. Хоча гіркий осад зостався. Більше кредитів у банку «У» не братиму. Навіть  усіх знайомих застережу.
А якби Лариса Юріївна дбала про репутацію банку, де працює, то  пішла б зі мною до каси, сама перевірила якість злощасної десятки – і справу було б залагоджено!
Віталій ОПАНАЩУК,
економіст