Наша вічна власність, навіть у калюжі…
Наче птахи на електродроті, “повсідалися” уздовж 2007-го дати, причетні до геніального зачинателя нового українського філософсько-поетичного театру Леся Курбаса.
120 літ тому він народився. 100-річчя виповнюється першому українському стаціонарному театру Миколи Садовського, у якому Лесь Курбас розпочав своє акторство. 90 років – відколи заснував у Києві “Молодий театр”. 70 – як митця розстріляли. 50-річчя – від дня реабілітації. У квітні – 110 літ від дня народження Мар’яна Крушельницького, одного з головних акторів Леся Курбаса. Сорок років тому партійний діяч Андрій Скаба заявив: “Ми реабілітували людей, але не реабілітували ідеї”. Лесь Курбас залишався для нього українським буржуазним націоналістом.
І наймолодша курбасівська дата: 10 років діяльності Державного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Його директор, доктор мистецтвознавства Неллі Корнієнко, на відкритті документально-книжкової виставки, присвяченої Лесю Курбасу, днями оприлюднила дивну річ: “На сьогодні Курбас увійшов у світові енциклопедії, стоїть в одному ряду з найвизначнішими театральними діячами. До Центру вже звернулися кафедри із паризької Сорбонни, з Нідерландів, Італії, Польщі. Зателефонувала молодий режисер із Барнаула, дівчина, яка тільки-но закінчила театральний вуз. Сказала, що хоче присвятити Курбасу своє життя… Але я порахувала, скільки людей у нас знають монографічного Курбаса, тобто всього. І нарахувала п’ятеро. А в світі ще троє… Це діагноз нашого стану несвободи”.
Народний депутат України, режисер, театрознавець Лесь Танюк, котрий вивчає життя і творчість Леся Курбаса вже багато років, констатував про дуже сфальсифіковану щодо митця пресу: про те, що вони виступили з листом проти Леся Курбаса, люди дізнавалися вже зі шпальт газети… А хто такий Курбас, Лесь Танюк визначив так: “Якщо Росія мала Станіславського, Немировича-Данченка, Вахтангова, Таїрова, де кожен розробляв свою естетичну ділянку, то Україна мала Курбаса, який був і Станіславським, і Мейєрхольдом, і Вахтанговим, і ким хочеш”.
“Молодий театр”. Мандрівний Київський драматичний театр. Театр “Березіль”. Це – творіння Леся Курбаса. Його найкращі вистави “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Диктатура” – феноменальне явище європейського психологічного театру нової модерної сцени. І цього геніального чоловіка разом з автором п’єс, за якими він поставив свої найкращі спектаклі, драматургом Миколою Кулішем прив’язують спинами один до одного і в 1937-му везуть на смерть. За п’ять днів чекіст Матвєєв власноруч розстріляв 1111 “ворогів народу”. Куліш і Курбас значились у цьому жахливому списку під номерами 117 і 118…
Мене вразили слова Леся Курбаса: “Товариші, що маєте революційне минуле і зараз боретеся за революцію, дозвольте ж мені бути революціонером, – це моє право страждати, бути незрозумілим, приймати удари, боротися уперто на своєму фронті так, як я своїм мозком розумію, чесно і послідовно”. А ось його кредо планетарного, вселенського змісту: “Досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропаде. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі вона до нас повернеться, на неї ми будемо сліпо і навпомацки йти. Але те, що просуває нас, – це бажання вищого стану… А вищий стан – до тривання на високому… Цього хочу, і цеглину за цеглиною складатиму знов на будівлю себе… як клітини вищої свідомості”.
Без того, що здійснив за своє життя цей навдивовижу вродливий геніальний чоловік (а скільки міг ще втілити, якби це життя у нього не відібрали), не збудуємо свою високу сутність і ми, українці. І недаремно, напевне, маємо шанс дізнатися про нього докладніше на виставці, розташованій у святому місці. На території заповідника “Софія Київська”. У Музеї-архіві літератури і мистецтва. Щоб згодом ще комусь долучитися до тих небагатьох людей, котрі осягнули всього Леся Курбаса.