27 лютого 2007 року, вiвторок №35 (17937) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ДОЗВІЛЛЯ
27.02.2007

У Протасів Яр – за гарним настроєм


Слава Богу, народ наш нині їздить. А отже, київський зимовий феномен на ім’я «Протасів Яр» є з чим порівняти.

З Карпатами, наприклад. Автор цих рядків пригадав Закопане 2001 року, а киянин Геннадій, котрий працює на телебаченні та з яким ми поспілкувалися цього недільного дня прямо на засніженому схилі, побував у січні в маленькій екзотичній країні на Піренеях – Андоррі. Остання паралель, мабуть, найбільш слушна. Адже Протасів Яр для багатьох наших городян, по-перше, terra incognitа, по-друге, і справді, мов держава в державі. По всьому Києву снігу немає, хоч і морозно, а тут… Щоправда, сніговим гарматам простоювати не дають, але вони лише підтримують належний рівень покриття двох гір – великої і малої.
Задоволення проїхатись на підйомнику – нехай і не безплатне – для декого співставне зі швидкісним спуском на лижах. Але багато завсідників Протасового Яру свідомо не користуються цим атрибутом гірськолижних трас, порівняно новим для Києва. Не тому, що доводиться стояти в черзі, і не тому, що шкода кількох гривень. «Мені 76-й рік, – сказав нам Микола Іванович Малиновський, охоронець на одному з київських підприємств. – Добу працюю, три відпочиваю. У січні взяв відпустку і з 30-го числа тут щодня. Я здіймаюся угору самотужки, аби м’язи діставали достатнє навантаження. У Карпати, зрозуміло, давно не їжджу, мене цілком задовольняє Протасів Яр».
Ігнорує підйомники і більшість сноубордистів. Хоча б тому, що їм зовсім необов’язково підійматися на саму гору. А от щось на кшталт невеличкого трамплінчика – річ неодмінна. На жаль, побачити сальто у виконанні котрогось із любителів цього виду спорту нам не пощастило. «Ніхто вам зараз шию тут не ламатиме!» – авторитетно заявив хлопчик років десяти, не більше, який тим самим удаваним баском категорично відмовився назвати своє ім’я. Такий собі класичний мужичок-із-нігтик. Але «малюточка» кілька разів з’їхав-таки з маленького трампліна, чим заслужив наші оплески.
Вражає у Протасовому Яру різниця у «ваговій категорії» лижників і сноубордистів. Від переможців змагань досить високих рівнів до початківців, яких буквально водять за руки досвідченіші друзі, від людей літніх, як Микола Іванович, до малих діток. Ось стоять у черзі на підйомник киянка Ольга Чернишова, викладач Національного аграрного університету, із двома доньками –
11-річною Олександрою і 4-річною Ганнусею Стойковими. Невдовзі підійшла і тренер дівчаток – майстер спорту з гірськолижного спорту Галина Кострома. «Протасів Яр, – сказала Галина Зуфарівна, – не просто місце зимового відпочинку багатьох киян. Тут відбуваються спортивні змагання, зокрема й міжнародні. Велика гора має міжнародну кваліфікацію траси паралельного слалому сноуборду. 4 березня тут буде розіграно кубок Європи з цього виду спорту. Що ж до моїх маленьких вихованок, то вони радують мене і маму неабиякими успіхами. Олександра у своїй віковій категорії посіла 3-тє місце з гірськолижного кубка 2005 року в селищі Драгобрат у Карпатах і також 3-тє місце в цьогорічній першості міста. А Ганнуся відзначилася на «Казковій олімпіаді» 2006 року. Теж, до речі, стала третьою. Із Протасового Яру – не вилазимо. Шкода, що ним «хворіють» ще далеко не всі кияни, переважно через відсутність належної інформації, реклами».
«Звичайно, це не Карпати, – ділиться враженнями киянка Ольга, яка щойно вразила нас майстерним спуском на лижах – не так карколомним, як естетичним. – Хоча б тому, що більш ніж хвилину на гірській трасі тут, хоч як крути – не викрутиш. Ми порівняно недавно стали постійними відвідувачами Протасового Яру. А до того, як жителі Лівобережжя, навідувалися на Співоче поле, де є непогана гірка. Але ж тут підйомники, снігові гармати, освітлення, інша техніка. Є кафе, прокатний пункт, – одним словом, інфраструктура». 
Для когось це бізнес? Можливо. Не встигли ми розпитати Геннадія про Андорру. Але, мабуть, ця карликова країна використовує свій зимовий туристичний потенціал сповна. Бо не має ні першокласних чорноземів, ні вугілля, ні урану. Та набагато суттєвіше, що до київської «Андорри» тисячі наших земляків ідуть за здоров’ям, позитивними емоціями, гарним настроєм. І не чути, щоб хтось був розчарований.

Микола Євгенович Цивірко




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.