27 лютого 2007 року, вiвторок №35 (17937) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ КУЛЬТУРА ДОЗВІЛЛЯ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 КУЛЬТУРА
27.02.2007

Не хочеш бути паном–будь тоді “мушчиною”


Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, як звертаються до вас незнайомі люди на вулицях, у крамницях, громадському транспорті?
Знаю: дехто лише іронічно посміхнеться, мовляв, знайшов проблему, називай хоч горшком, проте в піч не став. Тут бодай якось дожити від зарплати до зарплати чи не замерзнути взимку від чергової газової атаки з боку північно-східного сусіда. Або не захлинутися в черговій урядовій кризі, що з ритмічністю тихоокеанських цунамі з усіх боків насуваються, як каже наш Президент, на маленького українця, чи справитися з новими тарифами на комунальні послуги.
Автор цих рядків, мимоволі досліджуючи порушену проблему в суціль зрусифікованій нашій столиці, дійшов сумного висновку, що найбільш уживаними у місті звертаннями є “молодой чєловєк” і “дєвушка”. Доходить часом до смішного: так звертаються до всіх людей, незалежно від їхнього віку, вигляду і соціального статусу. І стають відтак у нас “молодими чєловєками” порохняві старичани, з яких уже й тирса сиплеться, та скоцюрблені беззубі “дєвушки” з ціпками в руках чи без них. Мабуть, дається таки взнаки “омолоджувальний” вплив Чорнобиля. Як мовиться, було б дуже смішно, якби не було так сумно...
На другому місці, за спостереженнями автора, в столиці стоять звертання “мушчина” і “женщина”, що за певних обставин недалеко відійшли від двох попередніх. Від цих накличок (оскільки про людську гречність і поштивість тут аж ніяк не йдеться) віє чимось дикунським: це ніби звертання до самця чи самиці. Проте нічого: люди радо відгукуються на них, особливо не замислюючись.
Культура, точніше безкультур’я аж і пре від сучасних звертань, запозичених останнім часом з екранів телевізорів:  “шеф”, “бригадир”, “батяня”, “матушка” тощо. Колись, скажімо, “матушкою” називали наші діди і батьки попову дружину, а тепер кожна жінка, старша сорока років, без своєї на те згоди у столиці європейської держави, як ми самі себе величаємо, стає попадею. Так і хочеться вигукнути: о часи, о звичаї!..
За цими накличками далі йдуть “громадянин” і “товариш”. Перше з них доречніше було б використовувати в юриспруденції чи судочинстві,  значення другого переінакшили в недавні радянські часи комуністи, надавши йому партійного забарвлення. А згадаймо, як гарно звучить це звертання в народній пісні: “Чуєш, брате мій, товаришу мій...” На інших збіднених накличках не хочу спинятися, ними, як правило, послуговуються особи, чий словниковий запас не перевищує мовного рівня Еллочки-людожерки.
І це, здається, всі головні звертання, що їх використовують у повсякденні наші сучасники. Не густо. І головне, вони зовсім не відображають тих суспільно-політичних змін, що сталися за більш як п’ятнадцять років державної незалежності України.
Де ж вихід, запитаєте. Він є, і не треба відкривати новітнім лінгвістичним колумбам якихось нових мовознавчих америк. Треба всього-на-всього звернутися до нашої української історії, до класичної української літератури, до епістолярної спадщини кращих майстрів рідного слова: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського та інших письменників. У своїх творах і листах вони використовували звертання, які з давніх-давен були властиві для всього українського народу, для різних його прошарків – від аристократичної знаті до простого селянина, – “пане”, “добродію”.
Якщо запитати у людей, які звертання вони б хотіли почути на свою адресу, то не треба бути провидцем, аби передбачити силу-силенну різних відповідей, як мовиться, у міру світосприйняття та виховання кожного з нас. Скільки людей, стільки і думок, проте ніхто – знаю достеменно – з них не хотів би відгукуватися на сучасні босяцькі новотвори, що не тільки ганьблять саме людське ймення, а й ображають духовний світ людини. Отож більш-менш прийнятними звертаннями для більшої частини людства були б саме “пане” або “добродію”.
І не треба сперечатися на кшталт: “Які ж ми пани, коли на двох одні штани?” Не слово винне в тому, що більшість із нас злиденно живе, точніше, існує на білому світі. Дивіться, он у наших сусідів поляків скрізь і всюди одні лише пани – проте нічого, нормально живуть, задоволені своїм гоноровим панством. І зовсім недавно навіть стали повноправними членами Європейського Союзу.
Або візьмімо слово “добродій”, що походить від словосполучення “добро діяти”. У жодній мові світу, крім нашої, немає такого повноважного і доброзичливого звертання, що ставить його на найвищі щаблі сучасного спілкування. Нам би цим пишатися, а ми носа вернемо, вуха затуляємо, запозичуючи часто-густо таке, що при здоровому глузді й вимовити соромно.
Питається: чому мовчать наукові інститути мовознавства, літературознавства, провідні знавці слова?
А поки що поспішають у своїх невідкладних справах тисячі “мушчин” і “женщин”, молодих “чєловєків” і “дєвушек”… А може, комусь і вигідно, щоб ми залишались таким собі совковим народом із відповідною психологією. Такими, як свідчить історія, керувати набагато легше.

Віктор Чухліб




27.02.2007   Казус із Ґран-прі.


27.02.2007   Столичний мер збільшив мистецьку премію “Київ” на 10 тисяч гривень.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.