Перлини Києва у затінку грошей

Неподалік від перехрестя вулиць Кутузова і Старонаводницької, навпроти військового інституту зв’язку на Печерську стоїть обнесена парканом одна з круглих башт Київської фортеці – № 4. Дивиться вона своїми чорними зіницями вікон-бійниць на те, як газують біля світлофора потоки машин, як вигулюють собак і виносять сміття мешканці давно призначеного до знесення будинку № 9 по вулиці Кутузова.

Утім, своїх хатніх улюбленців люди виводять обережно, оглядаючись в усі боки. Адже башту облюбували зграї здичавілих псів, які часом дають про себе знати виттям і гавканням, а зазначений паркан для них аж ніяк не перешкода. Того, хто забажає поцікавитись цією пам’яткою і загляне у щілину між штахетинами, чекає не вельми естетична картина. Ознаки руйнації, занехаяння, купи будівельного сміття…
Якщо вірити учасникам прес-конференції, яка відбулася у приміщенні «Українських новин», – директорові історико-архітектурного музею «Київська фортеця» В’ячеславові Кулінічу, директору Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергієві Кролевцю та народному художникові України Анатолієві Гайдамаці – цей малопривабливий куточок може перетворитися в один з найцікавіших музеїв столиці – «Платар». Журналістам довелося перепитувати – не зрозуміли назви. Це абревіатура з двох прізвищ: Миколи Платонова, який пішов шляхом свого батька, і Сергія Тарути, президента Індустріального союзу Донбасу, чия діяльність – відбудова святинь Батурина, спорудження меморіалу у Крутах і багато чого іншого. Ці заможні люди зібрали безцінну колекцію старожитностей: від трипільської кераміки і скіфського золота до пам’яток новітньої історії. Вони надають музеєві «Київська фортеця» кошти на реставрацію Круглої башти № 4 для подальшого розміщення в ній експонатів своєї колекції. Формально на 49 років, фактично – навіки. При цьому Сергій Тарута не претендує на володіння спорудою як власністю. Повторімося, діяльність цієї людини на ниві відтворення пам’яток свідчить про її виняткову порядність і патріотизм.
«Чому ж, – ставить риторичне запитання В’ячеслав Кулініч, –  у коридорах столичної влади вагаються: дати чи не дати «зелене світло» цьому благородному і корисному для Києва й України проекту? Чи не тому, що ворог роду людського нашіптує декому інший, комерційніший варіант?» 
Дай Боже, щоб четвертій круглій башті пощастило більше, ніж п’ятій з її телеграфом і «сараями». Здається, В’ячеслав Кулініч нарешті переконав громадськість і ЗМІ, що історичні споруди на вулиці Рибальській, 24/16, зокрема й будинок «5-го телеграфного парку» 1875 року, було знесено не за царя гороха, а на початку 2007 року. По-перше, в описі Круглої башти № 5, здійсненому фахівцями Міністерства культури і мистецтв України 2002 року, зазначено, що межею пам’ятки є саме будинок телеграфу. Отже, він тоді був, раз був межею. По-друге, директор музею отримав-таки на руки світлини, зроблені мешканцями сусідніх будинків восени 2006 року, на яких чітко видно весь знесений у січні 2007 року комплекс будівель.
Директор державного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Кролевець поділяє скепсис свого колеги щодо подальшої долі історичних ділянок, проданих Київрадою приватним компаніям. Присутність його на прес-конференції закономірна. Адже двогектарний шмат землі за адресою: вул. Січневого повстання, 38-40, територіально є частиною так званої цитаделі, Києво-Печерської фортеці. Сергій Кролевець звернув увагу на кричущу абсурдність визначеного відповідними законами України статусу заповідника. Керівництво його несе всю відповідальність за матеріальні цінності на його території, не маючи при цьому жодних прав ними розпоряджатися. Що там якісь земляні укріплення на вулиці Січневого повстання, якщо музей історії книги або будь-який інший заклад можуть будь-коли і будь-хто перепрофілювати і перебудувати на свій розсуд.
Не хотілося б завершувати наш коротенький звіт на ноті, висловленій Анатолієм Гайдамакою: нинішній тотальний наступ на пам’ятки історії та культури нічим не кращий за рейдерство, яке останнім часом не сходить із газетних сторінок. Ті самі повсюдність і масованість. Віртуальним став музей історії Києва. Припинив своє існування як юридична особа і розійшовся по руках заповідник «Стародавній Київ». Розпродуються належні до заповідників земельні ділянки у Каневі й Мар’янівці (батьківщина Івана Козловського)…
Перелік можна множити і множити. Ринок вступив у смертний бій із культурою і духовністю, знекровленими ще за часів СРСР. Незалежна Україна свого часу висміяла і засудила горезвісні «хрущовки» як символ радянського примітивізму і бездуховності в архітектурі, але нині, втрачаючи рештки здорового глузду та інстинкту самозбереження, нищить круглі башти і мури фортець не менш потворними багатоповерховими «свічками». Учасники прес-конференції показали здивованим журналістам творіння одного сучасного зодчого – малюнок, на якому поряд дзвіниця Києво-Печерської лаври і його дітище – 20-поверховий хмарочос, увінчаний чимось на кшталт пірамідки. Невже знайдеться хтось грошовитий, хто втілить цей витвір хворобливої уяви у скло і бетон?