Ось така розмова про свободу слова
Круглий стіл із промовистою назвою “Влада і ЗМІ. Імітація демократії?” обсіли як вітчизняні “зацікавлені особи”, так і зарубіжні – з Росії та Грузії.
Ведучий зібрання Савік Шустер запропонував присутнім відповісти на запитання: “Чому преса не стає четвертою владою?” І поки достойники мізкували над цією головоломкою, зізнався, що ідеалом стосунків влади і ЗМІ для нього є скандал під назвою “Волтергейт”: “Коли президент країни йде у відставку внаслідок того, що розкопали журналісти. У нас же реалії такі, що ми можемо розкопати що завгодно, але ніхто не реагує, бо владці нас не помічають”.
А ось народний депутат України Петро Порошенко навів приклад не з американської історії, а з вітчизняної: “Я згадую 22 листопада 2004 року. Тоді завдяки принциповій позиції “5-го каналу” телеавдиторії було донесено правду. І народ зрозумів, що надію не втрачено. На жаль, я не можу констатувати, що в нашій країні повністю щезла цензура. Нині ми бачимо реальний наступ на ЗМІ. Важливо, щоб суспільство хотіло знати правду і реагувало на неї. Якщо ж цього нема, то це страшно. Однак маємо пам’ятати: не може бути свободи слова без відповідальності за подану інформацію”.
Тему “реагування суспільства на розкопане журналістами” продовжив керівник видавничого дому “Економіка” Ігор Ляшенко. За його словами, люд настільки зневірився в політиках, що навіть смачно приготовані порції свіжих гріхів “небожителів” сприймає, як щось належне, без обурення.
Одна з головних наших бід, переконаний глава представництва Торгово-промислової палати Грузії в Україні Георгій Сігуа, у тому, що втрачено систему цінностей. На підтвердження своєї тези він згадав про пам’ятник літературному персонажу на Прорізній. “Не впевнений, – зазначив пан Сігуа, – що всі ваші видатні особистості удостоїлися бодай меморіальної дошки, а ось Паніковського вшанували на славу…” І хоч ця репліка мало стосувалася загальної теми розмови, запальний виступ закавказця присутнім явно сподобався.
Не залишилися в боргу і гості з Росії. Оглядач газети “Ізвєстія” Ірина Петровська процитувала президента РФ Володимира Путіна: “Взаємовідносини влади і преси нагадують мені стосунки мужчини та жінки. Він домагається її, вона чинить опір, але зрештою таки спокушається”. “Ще за Єльцина, – продовжила пані Петровська, – високопосадовці збагнули, що журналіста ліпше приручити, ніж давити…” За її словами, нинішні російські ЗМІ – це департамент із піар-обслуговування держави, який “презентує благі наміри влади”.
На той час, коли слово взяла оглядач російської редакції “Радіо Свобода” Анна Качкаєва, Петро Порошенко залишив добірне товариство. Сказане ж пані Качкаєвою адресувалося саме йому: “Вважаю, що в демократичному суспільстві неприпустимо, щоб представник законодавчого органу на час каденції не полишив бізнесові справи та ще й був медіа-магнатом”.
Серед присутніх знайшлися охочі одразу ж дати одкоша, мовляв, ви, шановна, у своєму городі спершу б лад навели, а тоді вже… На що опонентка з натяком відповіла: “Я ж наголосила, що в демократичному суспільстві…”
А загалом, усе пізнається в порівнянні. Яскравим свідченням цього є розповідь згадуваного Ігоря Ляшенка. Нещодавно він побував на Міжнародному медіа-симпозіумі, участь у якому взяли представники колишніх радянських республік. Мовилося там про стан справ зі свободою слова. Так-от, узбецькі журналісти у своїх виступах щиро заздрили азербайджанським колегам, ті – українським. Наші, у свою чергу, – естонцям, латишам, литовцям. Ті ж узагалі не могли второпати, про що, власне, йдеться…