10 лютого 2007 року, субота №24 (17926) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ ПОЛІТИКА ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ ТАК І ЖИВЕМО СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ТАК І ЖИВЕМО
10.02.2007

Нічна сповідь жигала


Однієї лютневої ночі на тролейбусній зупинці “Видавництво “Київська Правда” столичний жигало напідпитку ледь не втратив черевики.

Свій ударний трудовий тиждень він завершав “ударами по градусах”. Тож і не дивно, що двоє підлітків скористалися ситуацією. Один тримав його за ноги, а другий працював над шнурками. Несподівано з’явилися журналісти. Мисливці за дармовою обновою кинули черевик і зникли у темряві. За п’ять хвилин майже тверезий  та вже взутий Толик (так він назвався) підраховував збитки і ремствував на своє життя: “Мобілка, шарф, барсетка... Все через жадібність. Так мені і треба. Сам собі обіцяв зав’язати...”
Заявляти в міліцію він категорично відмовився. Натомість спробував сконтактуватися то з одним, то з іншим другом і умовити їх “приїхати й забрати”, а нам – слово за слово – повідав про свій, можливо, й не найдавніший у світі промисел.
– Ви скільки мені дасте? Тридцять? Сорок? Двадцять три. Ні, з моєю роботою це ніяк не пов’язано. У нашій сім’ї чоловіки дуже швидко старіються. Після сорока всі ніби одного віку. Я у дванадцять років почав голитися. А в неповні сімнадцять став мужиком. Як дурень, приїхав до Києва за першим мільйоном. Знайшов роботу типу офіс-менеджера в самому центрі. Обіцяли чималий заробіток і навчання. Тижнів зо два не дуже напружувався. А потім наша “мама” організувала для мене групу подовженого дня. З пізньою вечерею, щиросердною розмовою, коньяком і... На ранок із отакою головою, плюючись на всіх мадам, прийшов до неї в офіс із заявою. І знову на килим, у повному розумінні – на килим. А потім, – Анатолій насупився і скривив щелепу, – заплатила за тарифом, як останній шльондрі. І сказала: “Дурню, ти так нічого й не зрозумів”. Усе я зрозумів!  Кілька днів просидів на квартирі у друга-студента. Хотілося, як у кіно про “інтердівчинку”, впитися до забуття і відмитися до самих кісток. А потім подивився на себе у дзеркало, перелічив гроші і  дійшов висновку: “Можна заробляти. Бути хлопчиком на виклик – огидно. А якщо багаті й самотні пані жадають душевної розмови і гарного та світлого кохання – нехай заплатять за рахунком”. 
– У неповні сімнадцять років, без освіти і стартового капіталу стати володарем душ і заощаджень неможливо. Хіба що ви заробляли на танцях?
– Як у класичних французьких романах? Ні, літературу я читав і що таке жигало, знаю. Та Україна не Європа. У нас чоловіків для танців із дамами на світських вечорах не наймають. Не той менталітет. От у газетах пишуть, як на дискотеках і в ресторанах жінки бальзаківського віку заводять знайомства з молодими і ранніми. А ті, ледве не завтра, обдирають їх як липку, і адью. Брехня! Перевірив на собі. До нічного клубу приїздять хіба що “на годинку”. Якщо когось чіпляють, то везуть не додому на оглядини майна, а на нейтральну територію.
Конкретні знайомства відбуваються у фітнес-клубах. Жінки зі статком і надією в басейнах не пірнають, штангу не тягають, на турнік не чіпляються. Зазвичай сидять на “педалях” і дивляться голодними очима.
Молоді й вродливі – заміжні. Тут і в паспорт дивитись не треба. І навіть легкий флірт із такими мамзелями небезпечний для здоров’я. “Папіки” добре мітять свою територію.
– Як вони потрапляють на гачок? Хто вас  навчив цьому ремеслу?  І яку принаду застосовуєте під час риболовлі?
– Практиці навчило життя. А теорію черпав із книжок. І не лише з психології. Аби зрозуміти  партнерку – читайте сучасні жіночі романи. Я і сам коли-небудь напишу величезного тома: “Що треба знати мужикам”.
Щодо риболовлі, то тут усе в комплексі: і  місце, і принада, і вміння підсікати й тягти. З бізнес-леді нічого не вигорить.  Їй лірика по барабану, передусім – бізнес. А зі скоростиглими і спадкоємицями працювати – одне задоволення. Джентльменський набір: тренажерна зала, такі ж “педалі”, трохи замислений погляд, упевнені жести і трата грошей.
На “господаря” клюють. Такі круті мужики нашим бабам замість принців сняться. Вони дуріють й втрачають голову...
Як рибу: прикормлять, підчеплять, поводять і – на сковорідку.
– Який ваш найулюбленіший хід?
– Несподіваний борг. Але не на 200-300 тисяч – ці казочки для мильних опер і домогосподарок. А на 10-20 тисяч і негайно. Якщо жметься – треба забиратися геть. А дала – забрав і зник. За такі бабки шукати по СНД тебе не будуть. А велику  суму у борг не дарують... А взагалі – все залежить від випадку. Працюєш на два-три фронти і боїшся засвітитися. Зиск за найкращого розкладу за два-три місяці. Чистими – три-чотири тисячі, не більше. 
– Гроші не пахнуть, але…
– А моралі не треба. Хіба хворі запитують у гінеколога чи у психіатра: “Вам приємно зі мною працювати?” Так і настроював себе на робочу атмосферу. Вважав себе фахівцем широкого жіночого профілю. І працював без “хочу” чи “не хочу”.
– За кордоном  є спеціальні агентства зі школами для жигалів, картотекою можливих клієнтів, профспілками і навіть касами взаємовиручки…
– Не знаю, особисто мені ніхто не пропонував. Та бути вовком-одинаком нелегко. Потрібен міцний тил. У нас можуть здати ні за цапову душу.
Рік тому я ледве відкрутився: зважили на зразкову поведінку і сумлінну працю під час залицяння. А одного такого – він випадково розкрутив колишню дружину бізнесмена-губернатора, – як кота... Взагалі такі справи підсудні, і не тільки на землі. Я сьогодні точно зрозумів. Святкував, думав, завтра “сковорідка”. А вийшло навпаки... Той, Хто Згори, все бачить і нічого не пропускає...

Костянтин Олександрович Коваль




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.