Повернення до номенклатурної диктатури

Якщо деякі політики зацікавлені в дії закону Про імперативний мандат для депутатів місцевих рад, то політологи перш за все звертають увагу, чи відповідає він демократичним нормам.

Висновки експертів аж ніяк не позитивні: у них низка зауважень до цього закону, а також занепокоєння можливими наслідками.
Директор центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко називає імперативний мандат пережитком політичного феодалізму. Мовляв, є синьйор, патрон, партійний вождь – і є його васали. Хочеш служити синьйору, отримай місце в списку, але якщо зрадиш – позбудешся мандату. Проте такі санкції можуть запровадити й проти дисидентів, внутрішньофракційної опозиції.
Звичайно, є певна кількість народних обранців, які “в’їхали” до Верховної Ради та місцевих рад на плечах популярного лідера і не дотримуються своїх зобов’язань. Але тепер цьому не зарадиш шляхом хірургічного втручання, як пропонує Юлія Тимошенко. Боротьбу з цим явищем слід починати під час формування виборчих списків.
У пана Фесенка також виникло логічне запитання: а як же тоді бути із Михайлом Бродським? У Київраду він пройшов за списком БЮТу, але нині вийшов із цієї фракції, хоча й залишається в опозиції. Чи позбавлять його депутатського крісла?
У цій ситуації пан Бродський стане своєрідним індикатором, який показуватиме, чи однаковими будуть вимоги до всіх депутатів. Та й на судову тяганину слід очікувати: закон недосконалий, може спричинити чимало позовів.
– У цьому законі є багато правових бліх, – наголосив пан Фесенко. – І тому навіть після того як його підписав Президент, я, чесно кажучи, сумніваюся, чи буде діяти цей закон. Його можна оскаржувати і в судах, і в Конституційному Суді, тому що автори не дуже добре попрацювали над ним.
Директор центру “Софія” Андрій Єрмолаєв зауважив, що імперативний мандат аж двічі став елементом торгів. Спочатку антикризова коаліція проміняла його на голоси БЮТу за подолання президентського вето. А потім вже й глава держави   підписав його після домовленості з Юлією Тимошенко.
Насправді ж, на думку політолога, мета закону – поновлення впливу певних політичних сил на місцевому рівні. Він вигідний верхівці ледь не всіх партій та блоків, адже створює нову модель дисципліни. Політичні сили перетворяться на своєрідні корпорації, на чолі яких стоятимуть директори. Замість ідеологічних принципів домінуватимуть інтереси певних фінансових груп. Тому імперативний мандат стане своєрідним тестом на зрілість наших політичних еліт.
А голова Центру дослідження політичних цінностей Олесь Доній прогнозує, що уведення в дію цього закону може призвести до нового виду диктатури – номенклатурної. Усю владу матимуть партійні боси. Потім політичні еліти можуть домовитися про подальший розподіл благ. Спочатку остаточно закріплять права опозиції, а тоді разом проголосують за збільшення прохідного бар’єра до Верховної Ради, щоб позбутися конкурентів. Таким чином, у виборця просто не буде альтернативи.
У той же час імперативний мандат порушив ще одне важливе питання – про моральність нашого політикуму. Олесь Доній ставить питання, чому лідери БЮТу, наприклад, не вибачилися перед електоратом за те, що продавали місця у списках. Натомість, на думку експерта, подібні торги тривають. Тепер депутати різних рівнів платитимуть гроші, щоб повернутися до рідної фракції й не втратити мандат. Або їхні наступники в списку, які залишилися за бортом місцевих рад, даватимуть хабарі, аби перебіжчиків, навпаки, позбавили депутатського крісла, щоб самим посісти це місце.
У демократичних державах політики балотуються у місцеву владу, щоб відстоювати інтереси громади, в Україні ж прагнуть відстоювати бізнес-інтереси. Тому й намагаються якось закріпити свої позиції за допомогою різноманітних, не завжди демократичних рішень.