Зимовий футбол в Ізраїлі

Українці провели на Землі обітованій репетицію перед офіційними матчами єврокваліфікації, що призначені на останню декаду березня.

Плюси. Лютневий спаринг, попри незвично ранню для вітчизняного футболу дату його проведення, виявився доречним і корисним для “жовто-блакитних”. Бодай тому, що в розпорядженні тренерів і гравців ще залишаються півтора місяця для чорнової роботи над помилками. А поки що можна обмежитися загальними зауваженнями і попередніми висновками. По-перше, українці продемонстрували непогану, як для початку лютого, ігрову готовність на тлі суперника, що переважав їх функціонально. (В Ізраїлі, на відміну від України, змагальний сезон у розпалі). А першотаймова триходівка Шевченко – Калиниченко – Воронін, змарнована невлучним ударом останнього, але розіграна воістину віртуозно, взагалі нагадала найкращі зразки сучасного футболу. До речі, саме до перерви наші створили більше голевих моментів, хоча й пропустили першими. По-друге, після перепочинку з’ясувалося, що й завантажені в національних перегонах, а отже по-справжньому вишколені функціонально господарі не спроможні витримати темпу, запропонованого підопічними Блохіна, котрі лише втягуються в сезон. Це й справді засвідчує непересічний потенціал української “націоналки”. Обнадіяли й персональні дебюти: Чигринський і Романчук, як на мене, спроможні доволі швидко притертися в новому для себе колективі. Принаймні за потенціалом обидва готові до найсерйозніших міжнародних випробувань. Нарешті, результат: нічия, можливо, й не задовольнила когось із максималістів, але їх заспокоїть нагадування про те, що Ізраїль впродовж останніх трьох років програв у рідних стінах узагалі лише одного разу.
Мінуси. Назагал футбол був зимовим  – з невисокими швидкостями, тактичними та позиційними негараздами, розривами між ланками. Це об’єктивний висновок, але й пояснити його легко: лютий для команд із Східної Європи, м’яко кажучи, не вельми сприятливий з об’єктивних причин. Значно важливішими є інші нюанси. Блохін обмежився дозованими змінами як у складі, так і в тактичних варіаціях. Склалося враження, що він уже відсотків на дев’яносто визначився зі складом на березневі матчі з Фарерами і Литвою. Тому й очікуваного розподілу центральних напівоборонців на опорного та плеймейкера, як сподівалися незалежні експерти, так і не відбулося. Схоже, Калиниченко, Ротань і Назаренко, як і раніше, використовуватимуться тренерами національної команди виключно в ролі флангових гравців. Окрема розмова про Левченка. Блохін задіяв “нідерландця” в амплуа центрального хавбека-руйнівника, хоча сам новачок грає за “Гронінген” лівого напівоборонця. В Ізраїлі Левченко дещо розчарував: йому відчутно бракує швидкості. Саме через ігрову вайлуватість опорника, який не встиг першим до м’яча, невдало відбитого малопереконливим цього разу Шустом, Бадір і відкрив лік голам у матчі. Можна допустити, що на фланзі Левченко почувається краще. Хоча й там без швидкості в сучасному футболі робити нічого. А нашому “нідерландцеві”, не забувайте, уже двадцять дев’ять років. І чим він кращий за такого ж повільного, але бездоганно зіграного з партнерами Шелаєва, здогадатися поки що важко.

ІЗРАЇЛЬ – УКРАЇНА – 1:1 (Бадір, 37 – Калиниченко, 72). Нереалізований пенальті: Калиниченко (72, воротар). Ават, Шпонгін, Бен-Хаїм, Гершон (Бен-Йосеф, 58), Зів, Бен-Шушан, Бенадо, Бадір, Туама (Катан, 81), Бенаюн, Саар (Балілі, 71) – Шуст, Єзерський, Русол, Чигринський, Романчук (Свидерський, 63), Гусєв (Ротань, 60), Левченко, Тимощук (Михалик, 46), Калиниченко, Шевченко (Бєлик, 60), Воронін (Милевський, 46). Тренери: Дрор Каштан – Олег Блохін. Тель-Авів. “Рамат-Ган”. 12000 глядачів. Арбітр Родригес (Іспанія).