Українці провели на Землі обітованій репетицію перед офіційними матчами єврокваліфікації, що призначені на останню декаду березня.
Плюси. Лютневий спаринг, попри незвично ранню для вітчизняного футболу дату його проведення, виявився доречним і корисним для “жовто-блакитних”. Бодай тому, що в розпорядженні тренерів і гравців ще залишаються півтора місяця для чорнової роботи над помилками. А поки що можна обмежитися загальними зауваженнями і попередніми висновками. По-перше, українці продемонстрували непогану, як для початку лютого, ігрову готовність на тлі суперника, що переважав їх функціонально. (В Ізраїлі, на відміну від України, змагальний сезон у розпалі). А першотаймова триходівка Шевченко – Калиниченко – Воронін, змарнована невлучним ударом останнього, але розіграна воістину віртуозно, взагалі нагадала найкращі зразки сучасного футболу. До речі, саме до перерви наші створили більше голевих моментів, хоча й пропустили першими. По-друге, після перепочинку з’ясувалося, що й завантажені в національних перегонах, а отже по-справжньому вишколені функціонально господарі не спроможні витримати темпу, запропонованого підопічними Блохіна, котрі лише втягуються в сезон. Це й справді засвідчує непересічний потенціал української “націоналки”. Обнадіяли й персональні дебюти: Чигринський і Романчук, як на мене, спроможні доволі швидко притертися в новому для себе колективі. Принаймні за потенціалом обидва готові до найсерйозніших міжнародних випробувань. Нарешті, результат: нічия, можливо, й не задовольнила когось із максималістів, але їх заспокоїть нагадування про те, що Ізраїль впродовж останніх трьох років програв у рідних стінах узагалі лише одного разу.
Мінуси. Назагал футбол був зимовим – з невисокими швидкостями, тактичними та позиційними негараздами, розривами між ланками. Це об’єктивний висновок, але й пояснити його легко: лютий для команд із Східної Європи, м’яко кажучи, не вельми сприятливий з об’єктивних причин. Значно важливішими є інші нюанси. Блохін обмежився дозованими змінами як у складі, так і в тактичних варіаціях. Склалося враження, що він уже відсотків на дев’яносто визначився зі складом на березневі матчі з Фарерами і Литвою. Тому й очікуваного розподілу центральних напівоборонців на опорного та плеймейкера, як сподівалися незалежні експерти, так і не відбулося. Схоже, Калиниченко, Ротань і Назаренко, як і раніше, використовуватимуться тренерами національної команди виключно в ролі флангових гравців. Окрема розмова про Левченка. Блохін задіяв “нідерландця” в амплуа центрального хавбека-руйнівника, хоча сам новачок грає за “Гронінген” лівого напівоборонця. В Ізраїлі Левченко дещо розчарував: йому відчутно бракує швидкості. Саме через ігрову вайлуватість опорника, який не встиг першим до м’яча, невдало відбитого малопереконливим цього разу Шустом, Бадір і відкрив лік голам у матчі. Можна допустити, що на фланзі Левченко почувається краще. Хоча й там без швидкості в сучасному футболі робити нічого. А нашому “нідерландцеві”, не забувайте, уже двадцять дев’ять років. І чим він кращий за такого ж повільного, але бездоганно зіграного з партнерами Шелаєва, здогадатися поки що важко.
ІЗРАЇЛЬ – УКРАЇНА – 1:1 (Бадір, 37 – Калиниченко, 72). Нереалізований пенальті: Калиниченко (72, воротар). Ават, Шпонгін, Бен-Хаїм, Гершон (Бен-Йосеф, 58), Зів, Бен-Шушан, Бенадо, Бадір, Туама (Катан, 81), Бенаюн, Саар (Балілі, 71) – Шуст, Єзерський, Русол, Чигринський, Романчук (Свидерський, 63), Гусєв (Ротань, 60), Левченко, Тимощук (Михалик, 46), Калиниченко, Шевченко (Бєлик, 60), Воронін (Милевський, 46). Тренери: Дрор Каштан – Олег Блохін. Тель-Авів. “Рамат-Ган”. 12000 глядачів. Арбітр Родригес (Іспанія).