9 лютого 2007 року, п'ятниця №23 (17925) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ КУЛЬТУРА СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 КУЛЬТУРА
09.02.2007

Монтаж почуттів


Прем’єра на малій сцені Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра є досить несподіваною: здійснив постановку відомий  московський режисер, керівник маленького театру “Біля дому Станіславського” Юрій Погребничко.

Вистави російського режисера для знавців його творчого почерку асоціюються, насамперед, із колажуванням, здавалось би, неможливих для поєднання текстів – різних письменників, часів і стилів. Проте робить він це настільки виправдано і органічно, що всі репліки, монологи й діалоги з різних літературних  творів перетворюються на єдиний текст, який і стає матеріалом для досить незвичних театральних опусів.
Не зрадив свою професійну звичку Юрій Погребничко і в Україні: виставу “Голубчики мої” створено на  основі  фрагментів роману Федора Достоєвського “Злочин і кара” та п’єси Олександра Володіна “З коханими не розлучайтесь”.
На перший погляд видається, що реалії ХІХ століття та історію Родіона Розкольникова  поєднувати із сентиментально-побутовою драмою неможливо, адже в житті героїв, їхньому світовідчутті та певній філософії немає нічого спільного. А виявляється – є. Річ у тім, що в усі часи, незалежно від соціальних або політичних умов, матеріального становища чи історичних подій, людину хвилювали одні й ті ж проблеми: любов і ненависть, пошук щастя і  бажання осягнути психологію стосунків чоловіка і жінки. Лише до вирішення цих непростих питань кожна людина додавала певний присмак своєї епохи, чуттєві нюанси, характерні для того чи того часу.
Сценічний простір вистави “Голубчики мої” сформовано просто і невибагливо, там лише предмети, які знадобляться для ілюстрації місця  і часу дії. А отже, ще перед початком вистави глядач бачить на сценічному майданчику звичайні меблі, з якими працюватимуть актори, зокрема в сценах суду.
Композиційно вистава складається із невеличких сцен-діалогів, у яких – розлучення, судові процеси, кара за зраду і злочин, а також вирішення стосунків, які не змінилися протягом століть. Адже люди так само закохуються, шукають себе і... зраджують своє кохання. До речі, тут так і хочеться приєднати до використаних режисером текстових фрагментів ще й деякі уривки з роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”. Згадаймо: там Воланд також простежує, чи змінилися люди за багато століть.
Окрім згаданих сцен, у виставу вплетено ліричні, милі й сентиментальні пісні радянських часів, які хором виконують актори (залучено більшу частину трупи театру). І незважаючи на те, що сценічний твір подекуди подібний до концерту, це зовсім не заважає акторам  висловлювати основні, пропоновані авторами і режисером, сентенції, адже лейтмотивом  цих хітів ХХ століття також є кохання та пошук вічних, загальнолюдських цінностей.
Актори у виставі “Голубчики мої”: Наталія Озірська, Володимир Цивінський, Олеся Жураковська, Віталій Лінецький, Петро Миронов, Неоніла Білецька, Ірина Мак, Ольга Лук’яненко та інші – грають вдумливо, точно передаючи почуття та переживання героїв. Відбувається також своєрідна гра з костюмами. У виставі можемо побачити  декольтовані вечірні сукні,  фуфайки,  шапки-вушанки, смокінги, а іноді усі ці елементи одягу поєднуються.
Поряд із текстовим  та візуальним міксуванням, до певної міри, змішуються характеристики дійових осіб: чоловіки міняються місцями із жінками, а останній монолог “Голубчики мої” взагалі виголошує маленька дівчинка. А отже, головне – це не кожний окремий характер, а складне, суперечливе, проте таке цінне явище, ім’я якому – Людина.
Олена Варварич,
театрознавець




09.02.2007   Шедеври у розшуку.


09.02.2007   Архів візуальної історії.


09.02.2007   “12 подвигів спецназу”.


09.02.2007   Мода на мову.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.