Дорогі наші обранці
Ось уже майже рік минув, як закінчився виборчий марафон, а люди й досі не знають абсолютної більшості тих, кого обрали до ВР.Хіба що ЗМІ час від часу нагадують, що серед них – близько 300 мільйонерів та мільярдерів. Так воно чи ні – звичайному киянину перевірити неможливо. Хіба що почитаєш закон, який забезпечує депутатів Верховної Ради високою платнею, надбавкою за роботу в комітеті, чималенькими відпускними, оздоровчими, матеріальною допомогою, пільгами на безплатний проїзд усіма видами транспорту (мабуть і літаками), безплатними комунальними послугами, а при досягненні ними пенсійного віку – ще й довічною пенсією в розмірі 90 відсотків щомісячного депутатського заробітку, – і розумієш, що наші обранці справді не бідують. Читав, що американські журналісти дійшли висновку: наші парламентарі отримують (разом із пільгами) більше, ніж сенатори США.
От і думаю собі: чому їх називають “народними”? Що спільного в них із народом? І взагалі, де ще є такий народ, в якого максимальна заробітна платня “народних слуг” у сто разів вища за мінімальну, призначену для абсолютної більшості “обслужуваних”?
Ясна річ, ніхто нам у цьому не винний. Самі обираємо. А тоді самі ж і ремствуємо. Але так далі не можна.
Михайло
СИМИНСЬКИЙ,
інвалід Великої Вітчизняної війни