Аферист у модній дублянці

Одного дня до квартири немолодого подружжя, Василя Прокоповича та Євдокії Михайлівни, котрі мешкають на Відрадному, подзвонили – двічі натиснули кнопку.

А оскільки така пара дзвінків була паролем їхньої сусідки, то господар, не роздумуючи і не зазираючи у вічко на  дверях, відчинив їх. На порозі стояв симпатичний чоловік у модній дублянці.
– Я до вас із комітету ветеранів Великої Вітчизняної війни, – випалив. – Із вашої поліклініки нам передали документи, які підтверджують, що ви потребуєте медичної та соціальної допомоги.
– Та наче потребуємо, – кивнув головою господар. – І я, і моя дружина.
– Ну й добре. Мені від вас обох потрібні такі документи: паспорти, пенсійні посвідчення, номери ідентифікаційних кодів, виписки за 2006 рік із  поліклініки про стан вашого здоров’я. Приготуйте усе це і чекайте на мене з 9-ї до 11-ї години ранку, – і вказав конкретну дату.
– А що ж ми будемо з того мати? – поцікавилася Євдокія Михайлівна.
Щомісячну дотацію на медичне обслуговування – по 57 гривень і 25 копійок кожному. Окрім того право на безкоштовне оздоровлення в Центральному військовому шпиталі.
– Стривайте-но, та я ж лише учасник Великої Вітчизняної війни, не брав участі у боях, – спохватився сивий чоловік.
– Нічого, не хвилюйтеся, це ми владнаємо.
– То, може, ми самі до вас приїдемо, ще ж рухаємося, – наполягав Василь Прокопович. – Ви тільки скажіть, де ваш комітет ветеранів і бажано номер телефону.
– Що ви, це так далеко, там треба в черзі стояти. Краще вже я до вас – це моя робота.
Але “доброзичливець” назвав адресу: вулиця Госпітальна, 2 і два номери телефонів.
– У вас наче щось на кухні пригоряє, – став принюхуватися і зиркнув на господиню.
Жінка вже метнулася до плити, та чоловік упіймав її за руку, зрозумів, що тут щось нечисте. Колись саме так намагалися ошукати його цигани – перевірений хід злодіїв.
Господарі подякували Олександру Миколайовичу Бєлову (так він назвався) і швиденько зачинили за ним двері. А в самих ноги затремтіли від переляку: що з ними буде, коли він прийде у визначений день і час?
Спробувала я з’ясувати, який такий комітет ветеранів розташований за вказаною адресою. Набрала перший номер телефону – слухавку взяв літній чоловік і назвав свою адресу: вулиця Богданівська. З іншого номера відповідала вулиця Червонозоряна. Отакої!
Молодик так і не з’явився. А що могло б статися, якби Василь Прокопович та Євдокія Михайлівна клюнули на наживку? Поїхали б у шпиталь лікуватися, а повертатися уже нікуди, бо квартиру швидко прибрали б до рук шахраї.