У пітьмі шукали “Версаче”

Минулої п’ятниці знову було чути завивання сирен пожежних автомобілів на Шулявці.
Цього разу вогонь спалахнув у секонд-хендівському торговельному ряду, однак європейського непотребу він не зачепив – дотла згорів намет (80 квадратних метрів), де продавали товари зі знижками – все по 55 гривень. Кажуть, що від замикання електричних проводів. Хоч у суботу в сусідніх із ним шатрах не було електрики, проте торгівля не припинилася. Покупці навпомацки рилися у здоровенних купах заморських кофтинок, блузок, курток, вибирали взуття, шуби та дублянки. За 55 гривень можна було навіть купити вишукану вечірню сукню. Особливий попит мали лижні костюми, очевидно, з огляду на те, що зима зрештою дала про себе знати, і народ потягнувся в засніжені гори, на лижню.
Лейбли “Париж”, “Італія”, “США”, “Велика Британія”, “Португалія”, “Іспанія” – чи не на кожній блузці. А якщо зважити на те, що їх продавали за якихось 5 гривень, то жінки хапали по кілька штук одразу.
– Подешевшало! – голосно гукає на увесь намет смаглявий молодик. – Налітай! Тільки в нас сьогодні джинси по 15 гривень.
– Джинси супермодні зі свіжого завозу по 10 гривень, – перекрикує його дівчина-конкурентка в іншому кутку. – Купуйте сьогодні, бо завтра таких не буде!
– Шарфики, косинки, модні сумочки – все по 8 гривень, пара – 15.
– Розпродаж! Жіночі костюми щойно з вішалок – по 30 гривень!
Біля купи дублянок зупинився літній чоловік – намагається підібрати собі вдяганку. Одну взяв, другу, третю…
– Усе не те! – бурчить собі під ніс. – Мені б таку, щоб не до пупа, а бодай до…
– Діду, ось ця дублянка якраз буде на вас, – підійшла до нього молода жінка, щоб допомогти. – Погляньте, яка гарна, із самої Данії. Бачте – на ярлику написано “Копенгаген”. Приміряйте-но!
Дід погодився: скинув свою потерту куртку і одягнув заморську кожушину. Але ґудзиків не застібав, бо глянув на свої руки – і все зрозумів: рукави були занадто короткі.
– Діду, ви що, траву з росами рвали усе життя, що такі довгорукі вдалися, – не переставала жартувати продавчиня. – Нічого страшного – рукави можна доточити і буде супер.
Дід невдоволено похитав головою, мовляв, ця дублянка не по мені.
– Махмуде, неси-но ту, що на вішалці, – гукнула до напарника.
І смаглявий чоловік миттю прилетів із іншою дублянкою: довшою, з поясом.
– Діду, це якраз те, що вам треба: будете, наче депутат, – не змовкала ні на хвилину продавчиня.
Дід ніби погодився, але розплачуватися за покупку не поспішав. Почав торгуватися і задля цього шукав всілякі недоліки: одного ґудзика не долічився, місця біля кишень потерті і доведеться їх почистити. Дівчата одна поперед одної радили покупцеві, як це можна зробити в домашніх умовах: одна казала, щоб скористався мийним засобом для посуду, друга – шампунем, третя – щоб віддав річ у хімчистку. Отак дід доторгувався до того, що з 400 гривень йому віддавали дублянку за 250.
– Діду, ви куди?
– За грішми. Я тут неподалік живу, піду додому, щоб баба виділила мені зі свого бюджету 250 гривень.
Власне, дарма ми називаємо секонд-хендівські речі непотребом, адже на будь-якій купі можна знайти річ навіть від самого Версаче. Щоправда, у пітьмі це складно зробити.
Я залишала здоровенне шатро, коли до нього увійшла інтелігентна жінка та попрямувала одразу до стола з м’якими дитячими іграшками: кумедними зайцями, тиграми, лисицями. Вона ладна була усі оптом купити для лялькового театру заміського дитячого санаторію. І почала вмоляти господаря, щоб продав їй іграшки дешевше, але він повторював: “15 гривень одна штука”.
– Ловіть крадія! – хтось раптом закричав. – Він вирвав з моїх рук увесь виторг, – заридала дівчина.
Чоловіки кинулися наздоганяти зловмисника...