6 лютого 2007 року, вiвторок №20 (17922) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ ТАК І ЖИВЕМО КУЛЬТУРА КИЯНАМ ПРО КИЯН СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 КУЛЬТУРА
06.02.2007

Де уловимі погляди й мелодії


До затишного помешкання №38 на  узвишші Андріївського узвозу із вузького тротуару переступаєш ніби не поріг, а раму.

В неї “заведена” скляна парадна стіна галереї “Арт-Фокстрот”, а за шибкою – вуличний пейзаж, який щоразу оновлюють перехожі. Одні прямують, не повертаючи голови, інші – зацікавлено заглядають. Я ж була серед тих, хто заходить  всередину. Одразу  впіймала на собі проникливий погляд загадкового чоловіка: водив за мною  очима і коли, час від часу на нього озираючись, ходила по залу,  роздивляючись малюнки Народного художника України Сергія Шишка. Відчувала увагу автора, з його… “Автопортрета”. Примудрився зостатися на  білому світі ось у такий спосіб. Бо якщо  людська аура залишається, кажуть, на фотографії, то ще незбагненніша таємниця обличчя, якщо людина зобразила саму себе. Ось і мелодії на портретах Сергія Шишка – “Піаністка”, “Музика”  – не знати, які саме: кожен, зупинившись перед цими картинами, може чути свою. Але те, що вони линуть, – насправді вловимо. Цьому підтвердження і рядки мистецтвознавця Ольги Лагутенко з її чудової статті про Сергія Шишка, у каталозі його робіт. Про ті картини, які на виставці в галереї “Арт-Фокстрот”, що триватиме до 2 березня, не демонструються. “Його натюрморти – квіти, квіти, а поряд з ними улюблені димківські іграшки, листи чи книги. Те, що під руками, вдома, коли з квітами входить радість і свіжість життя. Та дивним чином речі в цих останніх  натюрмортах втрачають свою матеріальність, стають імматеріальними. Через них проявляють себе кольорові енергії, світлові. Квіти стають видивом. Одну з останніх робіт майстер назвав “Мені бачаться квіти”…
“Малюнок – це те, чим неможливо обманути глядача. За ним можна виміряти талант художника, всю високість його сутності”, – сказала про Сергія Шишка мистецтвознавець Зоя Чегусова, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
 Дисонансним було для мене одне відчуття: поверталася додому ніби не  з помешкання в центрі української столиці, а з російської амбасади. Бо й відкривалася виставка не тією мовою, якою розмовляють на батьківщині художника в містечку Носівці на Чернігівщині, і в каталозі його робіт державною мовою видрукувано лише три слова в кінці…

Людмила Миколаївна Яновська


06.02.2007   Дискотека для одягнутих.


06.02.2007   Коли театр не закінчується.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.