Підемо французьким шляхом

Учора на пряму телефонну лінію для спілкування з народом мав вийти міністр охорони здоров’я України Юрій Поляченко.

Додзвонившись за номером 254-05-65, наш кореспондент почув голос першого заступника міністра, головного державного санітарного лікаря Сергія Бережнова. І поставив йому два запитання.
– Сергію Петровичу, ви напевне, знаєте про випадок, що днями стався під Києвом: дворічну Віту Друцьку покусав ротвейлер. Дівчинці потрібне термінове недешеве лікування. На це, як-то кажуть, пустили шапку по колу. Коли ж вона наповниться, та й чи   наповниться – невідомо. А чому б, скажімо, на такі надзвичайні випадки в нашій медицині не передбачити кошти, за рахунок яких хворого одразу ж лікувати, що називається, за світовими стандартами?
– Слушне запитання. Вважаю, такий фонд варто б створити. Адже коштів катастрофічно не вистачає. Незважаючи навіть на той факт, що в 2007 році фінансування охорони здоров’я значно зросло. І все ж, як доводять реалії, його все одно треба збільшувати. Тож поки що в екстремальних ситуаціях, аби врятувати життя й здоров’я хворого, за допомогою доводиться звертатися до свідомих громадян України. І від них очікувати  перераховані  кошти. А стосовно допомоги цій дівчинці, яка нині знаходиться в одному зі столичних медичних закладів, розберемося й зробимо все, що від нас залежить.
– Пане Сергію, з 1 лютого, як відомо, французам заборонено палити в громадських місцях. Чомусь переконаний,  нащадки галлів чітко дотримуватимуться таких правил. У нас, здається, теж є  подібний закон. Проте він, м’яко кажучи, ігнорується: українець без сигарети в зубах, що маля без соски. Надто задимлені й київські громадські місця. Скажіть, будь ласка, що, на вашу думку, у цьому плані може зробити  Міністерство охорони здоров’я, окрім банальних попереджень на сигаретних пачках?
– Так, справді,  вітчизняне законодавство забороняє палити в громадських місцях.  Але треба ще активніше працювати з населенням, переконливіше  роз’яснювати курцям, якої непоправної шкоди вони завдають власному здоров’ю.  Водночас потрібно впроваджувати в життя систему органів, які б відстежували й  карали тих, хто задимів сигаретою в забороненому місці. До речі, усе це чітко виписано в законі. А нині відпрацьовуються й упроваджуються механізми реалізації його положень. Маю надію, що в даному питанні підемо  французьким шляхом.