Чиполіно… під фонограму

Донедавна у Київському театрі оперети юним глядачам уваги не приділяли. Лише з приходом нового керівництва в особі Богдана Струтинського до афіш потрапили і Дюймовочка, і Білосніжка, а тепер і Чиполіно.
Останній герой італійської казки з’явився  на сцені театру напередодні Нового року. На жаль, зимовий період виявився для хлопчика-цибулинки не зовсім вдалим часом. Звичайно, що автори вистави намагалися якнайкраще донести до своїх глядачів історію персонажа, який бореться за справедливість. Але…
Якщо згадаємо відому казку італійського письменника, то перед нами  постане маленький герой, який через усілякі випробування несе віру в справедливість, гуртуючи до боротьби усіх довкола. Дорогами Чиполіно ведуть маленьких глядачів і постановники з театру оперети. На сцені – історія дядька Гарбуза (Роман Мороз), який поневіряється усілякими городами в надії збудувати хатинку. В цьому режисер вистави Тамара Тимошко-Горюшко йому не відмовляє, натомість, позбавляє документів на власність землею, на якій і стоїть будиночок. Бідоласі Чиполіно (Ірина Беспалова) доводиться стати на шлях криміналу, аби допомогти знайомому. То що ж відбувається на сцені? Якщо колись на кону добро протистояло ще добрішому, то нині одне протизаконня протистоїть іншому? Цей конфлікт розгортається на тлі яскравих костюмів і декорацій (художник Ірина Давиденко) під доволі жваві пісеньки (композитор Володимир Домшинський), які виконують під фонограму. Останнє дає привід замислитися. Чому в театрі, який має пропагувати “живу” музику та спів, раптом вирішують привчити дітей до фонограми?  
Важко витримати малечі і таку довгу виставу. Майже півтори години дійства для молодших школярів – це два уроки поспіль без перерви. Тому через 50 хвилин глядачі почали переміщатися по залу в пошуках нових розваг. Тим більше, що динаміка вистави часто “провисала”. Її не врятовувала і масовка, у якій було небагато акторів, які на сцені мали досить-таки безпомічний вигляд, намагаючись створити ефект народних сцен.

Ільїна Генсіцька