Без ажіотажу на трансферному ринку
Цьогорічна зима, схоже, увійде до літопису вітчизняного футболу як одна з найспокійніших у його історії. На трансферному ринку тихо, наче на фронті під час офіційних перемовин. І гучних кадрових придбань, принаймні найближчими днями, не передбачається. Чому? Це й спробували з’ясувати ваші кореспонденти.
Півсотні новачків. Поки що вищолігові колективи заявили про придбання сорока дев’яти футболістів. І то з великою натяжкою, бо третина новобранців – ті, хто повернувся з тимчасової оренди. Не виключено, що їх знову відправлять до інших команд – аби набували ігрового досвіду. Нових легіонерів майже немає, хіба що кілька білорусів і грузинів. Хоча на перегляді є й балканці, представники Африки та бразильці. Можливо, їхня черга надійде в середині лютого, коли остаточно вималюються перспективи оновлених колективів. Однак і тоді, як стверджують фахівці, гучних імен у списках новоприбулих не буде. Бо на це є вагомі причини.
Гонка озброєнь. Існує вона і в народній грі: мова про гроші, що дають змогу цілеспрямовано працювати на трансферному ринку і штурмувати спортивні вершини. Судячи з усього, фінансові ріки в українському футболі обміліли настільки, що навіть всесильне ще рік-два тому столичне «Динамо» змушене економити ледь не на всьому. Не кажучи вже про решту вищолігових клубів. Для прикладу: «Арсенал» зовсім недавно міг придбати легіонера за півмільйона євро. Сьогодні ні йому, ні переважній більшості вітчизняних команд такі ціни взагалі недоступні. Насправді результативними на ринку можуть бути хіба що донецькі клуби. Але «Металург» скупив ледь не пів-Європи торік, а «Шахтареві» нові придбання не потрібні, бо він і так укомплектований краще, ніж основний конкурент на внутрішній арені – «Динамо». До речі, схожа ситуація і в провідних футбольних державах: економія на трансферах нині модна повсюди. Але в Англії, приміром, або в Іспанії воліють мати справу з так званими вільними агентами, котрі дістаються новим роботодавцям безплатно. Натомість український футбол ще не настільки демократичний, щоб гравець міг абсолютно вільно переходити з одного колективу до другого. Бодай тому, що в такому разі залишаться без навару різноманітні посередники, а в нас у цій ролі зачасту виступають і тренери, і навіть президенти професіональних клубів.
Тяжкий баласт. Інша причина – перенасичення штатного розпису контрактними футболістами. Ця біда підкралася непомітно і вразила насамперед заможні колективи. Вони утримують від п’яти до восьми десятків гравців різного класу, більшість з яких практичної користі представницькій команді принести не можуть. Але й позбутись їх надзвичайно складно: конкретні зобов’язання стриножують не стільки спортсменів, скільки господарів клубів. Уклавши, наприклад, трирічну угоду і вибивши для себе щомісячну платню в межах 8-15 тисяч американських доларів, дехто з футболістів не вважає за потрібне напружуватися на тренуваннях, оскільки цілком задоволений навіть скромним статусом вічного дублера. Ставка й так висока!.. Тому для грандів, «Динамо» чи «Шахтаря» в першу чергу, важливіше не придбати новачка, а позбутися злощасного кадрового баласту. Не дивно, що вони відправляють своїх футболістів до інших колективів на засадах оренди цілими командами!
Ліміт на чужинців. А ця причина – найвагоміша і найефективніша в розвої народної гри. В українському футболі талановиті гравці є, але вони жорстко контрольовані на внутрішньому ринку. Та й не вистачає їх навіть для всіх вищолігових колективів. А купувати чужинців стає складніше з кожним роком. По-перше, вони дорогі, а вільні агенти, як правило, в Україну не поспішають. До того ж за них потрібно платити обов`язковий податок – по 15 тисяч американських доларів на розвиток дитячо-юнацького футболу. По-друге, регламент чемпіонату країни лімітує присутність іноземців у матчах офіційного календаря, та ще й щороку – жорсткіше. То навіщо купувати нових легіонерів, якщо й тих, що придбані раніше, не завжди вдається задіяти повною мірою?.. А зважаючи на беззаперечні успіхи наших збірних у міжнародних змаганнях найвищого рангу – вихід національної дружини до чвертьфіналу мундіаля та континентальне «срібло» молодіжного зразка, закономірність лімітного правила не викликає жодного сумніву. Тому й купують українські команди легіонерів, послуговуючись істиною: сім разів відміряй – раз відріж. Отже, чекати на появу чужих «зірок» у цьогорічному зимовому антракті нашому чемпіонатові не варто. І часи не ті, і обставини інші, і віяння нові. Либонь, це на краще.
Найгучніші трансфери. Січень 2007 року
1. Андрій П’ятов, воротар національної команди України
з «Ворскли» – до «Шахтаря»
2. Олександр Рикун, напівоборонець національної команди України
з «Металіста» – до «Дніпра»
3. Олександр Яценко, віце-чемпіон Європи серед молоді
з «Харкова» (права належать «Динамо») – до «Дніпра»
4. Олександр Романчук, віце-чемпіон Європи серед молоді
з «Арсенала» (був у оренді) – до «Динамо»
5. Джаба Канкава, напівоборонець національної команди Грузії
з «Арсенала» – до «Дніпра»
6. Володимир Коритько, напівоборонець національної команди Білорусі
з «Терека» (Росія) – до «Чорноморця»
7. Валентин Гаєв, голкіпер національної команди Білорусі
з «Динамо» (Румунія) – до «Чорноморця»
8. Емануель Окодува, нападник національної команди Нігерії
з «Шахтаря» – до «Металурга» Д.
9. Максим Старцев, екс-воротар національної команди України
з «Кривбасу» – до «Дніпра»
10. Адріан Пуканич, віце-чемпіон Європи серед молоді
з «Іллічівця» – до «Ворскли»