Як БЮТ з дітьми конфліктував

Пошарпавши за ручку двері, я заглянув у віконце: у вестибюлі Будинку вчителя вчора було гамірно. Спершу розгубився, десята ранку – начебто й не спізнився на збори ініціативної групи БЮТ з проведення міського референдуму.

Коли дивлюся, двоє чоловіків зайшли через службовий вхід. Бютівців впізнав відразу – у одного червоне серце наклеєне на валізу, в іншого шарфик із символікою на шиї. Я – за ними. Перше враження, скажу чесно, було не з приємних. Наче ж не щодня референдуми проводимо, а організація нікудишня! Люди штовхалися, тягали столи для реєстрації учасників, час від часу лопалися повітряні кульки, лякаючи присутніх, гардероб не працював… У кутку перешіптувалися депутати, за старшого був Анатолій Семинога. Із сорокахвилинним запізненням він нарешті запросив до зали.
Стіл поставили під сценою, спробували виступати… з мегафоном. Але панові Семинозі видалося за краще говорити без засобів посилення звуку. Мікрофонів установлено не було.
Семинога розповів 387 киянам, що «тарифи будуть розкрадені», що ініціативна група БЮТ – уже третя в Києві, а загалом буде п’ять, що в неділю до організації референдуму долучиться й «Наша Україна».
– Не пізніше як навесні в Києві обов’язково відбудеться референдум і ми позбудемося цієї влади, – повідомив Семинога. На зауваження, що референдум і перевибори мера й депутатів потребують чималих коштів з міського бюджету, нардеп сповістив: «Сьогодні в Києві крадуть стільки грошей, що їх вистачило б на сотні референдумів».
Далі присутнім зачитали 200-іменний на чолі з Семиногою список людей, які збиратимуть підписи. І дописали ще десятьох «добровольців» прямо на зборах.
Один із учасників запропонував занести до протоколу вимогу, аби на післяреферендумних виборах мером мав право стати «лише потомствений киянин не менш ніж у четвертому поколінні». Семинога назвав пропозицію «слушною», але незаконною. Обурився головуючий, що на зібрання не завітали представники міськдержадміністрації. Мовляв, потім скажуть, що «в нас тут усе незаконно». Але в залі підвівся молодий чоловік і представився: «Сапуга Геннадій Миколайович, начальник відділу управління внутрішньої політики міськдержадміністрації». Йому чомусь усі зааплодували. Та Семинога знайшов інший привід «ущіпнути» владу. Він звинуватив її у вчиненні тиску на адміністрацію Будинку вчителя, аби та не пустила бютівців до зали. «З Шевченківського райвідділу прибула слідча група складати протокол, що ми самочинно захопили приміщення», – повідомив Семинога новину, що могла б заслуговувати на сенсацію.
На виході я справді зустрів кількох міліціонерів у формі на чолі з полковником Миколою Величком у цивільному. «Опергрупа сюди не приїжджала і жодного протоколу ми не складаємо. Тут ми перебуваємо згідно із заявкою пана Семиноги», – повідомив Микола Петрович. Полковник міліції дістав папір з печаткою партії   «Батьківщина» та підписом керівника її столичного осередку. Там написано: «Просимо забезпечити громадський порядок під час проведення заходу».
– Чи чинився на вас тиск у зв’язку зі зборами опозиції? – запитуємо вже в директора Будинку вчителя Лариси Мельник.
– Це не так. Я вважаю, що така ситуація склалася через те, що політичні амбіції, політичні бажання взяли верх над потребами професійними, освітянськими, просвітницькими. Ми не дійшли згоди, попросили міську організацію БЮТ провести збори в іншому приміщенні. Це дуже легко зробити, у Києві багато залів.
– Коли це було?
– Наступного ж дня після отримання усіх заявок дітей на участь у фестивалі народної дитячої творчості. Ми зрозуміли, що нам треба якісно провести цей захід, адже дітям потрібні додаткові репетиції. Треба розгорнути велику виставку. І ми направили факсом листа, що необхідно перенести збори в інше місце. Відразу ж отримали заяви, що скандал їм якраз дуже вигідний. Що вони від своїх планів не відступляться навіть заради дітей. Сьогодні, звісно, стався конфлікт. У вестибюлі розвішано дитячі малюнки, готується виставка. Тому зачинені двері.
– Але ж зал бютівці оплатили?
– Гроші ми повернули. Написали це в листі завчасно, за вісім днів до зборів. Але перерахувати їх можемо лише через казначейство, після їхнього прохання повернути кошти. Ми кілька разів зверталися до БЮТу, але вони не захотіли цього робити. Просто люди шукали конфлікту, прецеденту. Зайшли через службовий вхід і фізично зайняли вестибюль.
– Фізично – тобто силою?
– Зрозумійте, працівники Будинку вчителя – це жінки. Ми ж битися не будемо.
– Але ж на службовому вході є охоронець-чоловік?
– Він казав: «Не можна, не можна!» Але ж ніхто на це не звертав уваги. Я теж попередила Семиногу. Але нашим вимогам вони не підкорилися. Діти змушені були залишити конференц-зал…
Тим часом до нас підійшов пан Семинога. «Я виношу вибачення від нашої політичної сили, бо, може, вам і завдали якихось незручностей, чи, може, якісь проблеми у вас будуть. Якщо буде потрібна якась допомога із захисту, то звертайтеся, допоможемо. Підключимо й Верховну Раду, і кого завгодно. Дякую, що все-таки не вигнали нас на вулицю», – казав нардеп.
– Ну, я одна, жінка, триста осіб вигнати не можу, – відповіла Лариса Федорівна депутатові, а кореспондента «Вечірки» запитала: «Хіба можна так жити в суспільстві? Все-таки повинні розуміти, що ми передусім люди, батьки, а потім вже ділитися на різні партії. Хоч які б політичні пріоритети в кого були, спершу треба подумати, що краще: дати дітям можливість затишно, гарно провести фестиваль чи, незважаючи ні на що, переступити через це і провести політичну акцію? Благородство, гадаю, кияни оцінили б більше, аніж таку настирливу конфліктну ситуацію. Такий вчинок – це теж обличчя партії.