Фрески Врубеля під загрозою?
Як повідомила «ВК» учора, відбувся круглий стіл з питань вдосконалення охорони пам’яток культури, серед учасників якого були представник Секретаріату Президента України Ігор Ліховий, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан, генеральний директор Національного Києво-Печерського заповідника Сергій Кролевець, лідер Українського православного братства Святого апостола Андрія Первозванного Олександр Гудима.
Не вкладається у здоровий глузд: у час незалежності України, за останні 10-15 років, у нашій столиці прижилася тенденція – руйнувати перлини архітектури, якими на увесь світ уславився наш златоглавий Київ. Не тільки вибухівками, які «розчищають» місце під новобудови-висотки. А й – у безвибуховий спосіб.
Як гіркий приклад цьому на круглому столі назвали пам’ятку архітектури XII століття – Кирилівську церкву. Вона має унікальні фрески XII століття. Неповторна композиція, що зображує життєвий цикл Олександрійського патріарха V століття св. Кирила. Картини з його життя є єдиним у світі зображенням цього святого. Кирилівська церква – чи не найважливіша в Україні пам’ятка архітектури й живопису XII століття. Як запевняють фахівці, фрески храму не мають аналогів не лише в мистецтві Київської Русі, а й у контексті візантійського мистецтва тієї доби. Вона славиться і розписами видатних художників XIX століття Врубеля та Мурашка.
Але цю церкву, яка становить частину спадщини заповідника Святої Софії, що охороняється ЮНЕСКО, за даними Олександра Гудими, кілька років тому, найвірогодніше – 2004-го, тихо викреслили із захищеного законом списку історико-культурного заповідника Софії Київської. Що розв’язало руки охочим «переробити» храм. Один з них нещодавно заявив, мовляв, фрески Врубеля не є сповна «іконними». Тож і берегти їх не варто.
З вуст науковців прозвучало й занепокоєння долею іншої видатної пам’ятки – Андріївської церкви. А Сергій Кролевець констатував: «Складається ситуація, що й знана в усьому світі перлина архітектури, культури доби Київської Русі – Києво-Печерський заповідник може припинити своє фізичне існування... А яких ран завдає забудова в охоронній зоні та на території самого заповідника! Збудовано одну, другу стіни-підпертя, зводиться й третя. А це – 10 тисяч тонн бетону. Може, час замислитись, чи витримають таке навантаження київські схили?
Чи можемо ми зберегти вікопомні пам’ятки? – риторично запитує пан Кролевець. – На жаль, пам’яткоохоронне законодавство надто м’яке. А система охорони пам’яток розпорошена по різних відомствах».
«В Україні нема дійового органу центральної виконавчої влади, який би ніс відповідальність за збереження культурної спадщини, – наголосив представник Секретаріату Президента України Ігор Ліховий. – Згідно положення про Мінкультури і туризму, пам’яткоохоронна функція закріплена за цим міністерством. Крім нього – чимало пам’яткоохоронних обов’язків має і Міністерство будівництва, архітектури і комунального господарства. Але це відомство почасти працює на збитки пам’яткам».
Пан Ліховий акцентує: «При Кабміні має бути міністерство або комітет – відомство, що несло б повну відповідальність за збереження пам’яток історії та культури. Займалося б і методичною роботою, і організаційною, забезпечило б «вертикаль» охорони пам’яток під крилом держави аж до районного центру. Треба посилити і кримінальну відповідальність за нищення пам’яток».
Вагоме слово – за Верховною Радою, яка б забезпечила дійові закони зі збереження культурної спадщини. І хоч у 2005 – 2006 роках ВР тричі розглядала ці питання, але не набрали потрібної кількості голосів. Причина? Непоодинокі випадки, коли політики зростаються з капіталом, лобіюють свої інтереси, прикриваючись «демократією», насправді ж – демократією сумнівною.
«Історія не горить. Але її викрадають і нищать», – резюмував і голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павло Мовчан.
Тож учасники круглого столу прийняли Звернення до української влади з вимогою припинити нищівну атаку на заповідні території Києва.