«Ательє» для священиків
Буваючи у храмі, звертаємо увагу на все: як у ньому розписані стіни, які ікони і підсвічники біля них, як співає церковний хор і в якому одязі священики служать службу Божу. Вбрання на них завжди красиве, урочисте, особливе. Мені не раз доводилося спостерігати за такою процедурою, як облачення священнослужителів у церковний стрій. Кожна деталь їхнього одягу має своє певне призначення, послідовність, свій фасон. Традиційно його шили монахи у майстернях, що розташовувалися у монастирях. Є такі й у Києві. Одна із них при храмі Ікони Божої Матері «Живоносне джерело». Там я нещодавно і побувала.
Від руїн до золотих куполів
Наступного року цій борщагівській святині виповниться 135 років, хоча насправді її народження відноситься до часів княжої доби. 1872 року відбулося урочисте освячення новозбудованого храму. А назва його «Живоносне джерело» походить від двох джерел, які тут були і привертали увагу всіх, хто рухався шляхом, який вів із Києва до Білгорода. Які тільки буревії не проносилися над його куполами. 1936 року їх взагалі знесли, але під час Другої світової війни тут відновили службу. За радянських часів компартійна атеїстична влада розпорядилася облаштувати у церкві спорткомплекс «Олімпія» із клубом для «мушкетерів». З цією метою було добудовано дві вежі із крутими східцями – майже як у кінофільмі про д’Артаньяна. Але хвалити Бога, ці наміри призупинилися на рівні першого поверху, либонь, сам Всевишній розпорядився, щоб у храмі молилися Богу, а не махали шпагами.
– Я прийшов сюди у 96-му році, – розповідає настоятель церкви отець Валерій. – Із недобудованої «Олімпії» вивезли близько тисячі кубометрів ґрунту. Упродовж двох наступних років спорудили дві башти у східній частині храму та малі бані на них, а також дзвіницю. А 5 листопада 1998 року на блакитне зоряне небо перетворилася центральна баня.
У двох баштах розташувалися недільна школа, бібліотека, благодійна їдальня і майстерня з пошиття одягу для церковнослужителів. А ініціатором створення майстерні стала покійна вже матушка Сусанна, яка колись закінчила Каунаський політехнічний інститут і мала диплом технолога швейної промисловості. На перших порах тутешні швачки шили облачення для своїх священиків та семінаристів духовної академії, які практикувалися у Трапезній церкві Іоанна Богослова, що у Михайлівському монастирі.
Він є лоза, а ми - витки на ній
Швейна майстерня при храмі – це кілька невеличких кімнат, де трудяться закрійниця Ольга Лопатіна, швачки Тетяна Костюченко, Олена Гичун, вишивальниця Лідія Деменіна та художниця Ольга Безкровна. Найстарша тут за віком Лідія Василівна. Для неї вишивання облачення не стільки фізична праця, скільки моральне задоволення. Буває, що нездужає, швидку допомогу викликає, але жодні ліки їй так не допомагають, як вишивання. Її візерунки дивовижної краси, у них сплітаються виноградне листя, пшеничні колоски, волошки. Кожен орнамент символізує слова Ісуса Христа, що Він є лоза, а ми – витки на ній.
Церковне облачення шиють в основному із парчі, оздоблюючи її тасьмою, вишитими хрестами, витканими іконами. А хоругви – із оксамиту, до речі, на цьому матеріалі дуже складно вишивати, не кожна вишивальниця за це візьметься. У Лідії Василівни – «золоті руки», вона виготовила для свого храму дві хоругви.
– Колись блаженної пам’яті владика Яків говорив так: «У мене немає своєї гарної одежі, але для служби я люблю, щоб все було красиве», – розповідає отець Валерій. – Для Бога все має бути найкращим.
Кожен служитель у церкві має своє облачення: у диякона – стихар, орар, поручі, а у священика все, як у диякона, але стихар парчовий перетворюється на шовковий підризник, оздоблений вишивкою, а орар – на єпітрахиль і додається фелон, а зверху – пояс, по боках, як нагороди, – набедренник та палиця, що символізують духовний щит та меч. У архиєреїв до облачення священника додається сакос, омофор (великий і малий) і митра. Митра вважається найвищою нагородою священика.
Ви, либонь, також помітили, що у різні свята священики одягають вбрання певного кольору. Біле – на свята, присвячені Спасителю; Різдво, Хрещення, Преображення, Вознесіння та Великдень. Хоча на Пасху можна вдягати і стрій яскраво червоного кольору. Жовтий (золотий) символізує святість – у такому облаченні правлять службу Божу у неділю, на день пам’яті Апостолів, святителів. Блакитний – на усі свята Богородиці, а зелений – для Вербної неділі, Трійці, Днів пам’яті преподобних. У чорне вбрання церковнослужителі вдягаються у Великий піст (у будень), у неділю – у фіолетове, а в день пам’яті мучеників – у темно-червоне. Облачення борщагівських майстринь є і у Святійшого Патріарха всієї Русі-України Філарета.
В усі часи люди, йдучи до церкви, одягали все найкраще з того, що мали. Звісно, що й священики мали вирізнятися під час відправлення служби своїм одягом.
Тетяна Григорівна Костюченко уже вісім років працює у цій майстерні і дуже радіє з того, що завалена роботою. Щойно пошила єпітрахиль і береться за філон, а Ольга Лопатіна, тим часом прасує воздух (для сповіді) і покривці для чаші (для причастя). Що тканина, що орнаменти – очей не відвести. Коштує облачення церковне від 350 до 700 і більше гривень. І воно того варте.