Дивне мистецтво нечуючих акторів

Є в Києві унікальний театр «Райдуга». Там грають особливі актори. Кожний з них   не промовив за своє  життя  жодного слова і не чув жодного звуку, але  їхня гра на сцені нікого не залишить байдужим. Загалом у світі  лише три театри глухонімих акторів (ще  в Америці та  Росії). Через два роки колектив  відзначатиме солідну дату своєї творчості – 40 років.

– «Райдуга» розпочала   тридцять восьмий театральний сезон, – пишається  директор Культурного центру Українського товариства глухих Володимир Гончаренко. – Без  наших акторів  не обходиться жодне  міське свято.  Перед Новим роком в Центрі відбулася соціальна акція «Зоря надії», яку міська влада організувала для людей з обмеженими можливостями. Вистава театру мала шалений успіх. Як би ви бачили, як горіли очі у глядачів від захоплення! Зал час від часу вибухав оплесками. Люди  розуміли акторів без слів, «чули» серцями. Адже  і в тих, і в інших схожі долі,  вони мають однакові  життєві проблеми, долають одні й ті ж труднощі…

Керує театром Ніна  Зайонц. Спілкуватися зі мною їй допомагає сурдоперекладач  Тетяна Журкова. Ніна Петрівна – струнка, вродлива білявка з карими  трохи сумними очима.  Жестами розповідає, що народилася на Алтаї, в Ленінграді здобула професію культпрацівника. У 1972 році приїхала до Києва і ось вже тридцять п’ять років  працює в «Райдузі».
 Пані Ніна понад двадцять років  служила актрисою, потім режисером  жестової мови, а три роки тому очолила трупу. До того ж Ніна Зайонц  володіє ще однією професією – сурдопедагога, яка добре допомагає їй у творчості. Тут вона зустріла й свого чоловіка. До речі, чуючого, що працював диктором. Має вже дорослу доньку Катерину, яка щоправда, обрала більш прагматичний фах, навчається на економіста. 
У театрі «Райдуга» нині працює 18 акторів. Наймолодшій –  Олександрі  Оніщук  – 16 років, найстаршому –  Олександру Кушніренку – 60. Є тут кілька подружніх пар.  Щоправда, в 1969 році, коли театр заснував Ісаак Сапожников, трупа налічувала понад 40 акторів.
– Але це не означає, що таланти міліють. Навпаки,  кількість охочих присвятити своє життя сцені зростає, – каже Ніна Петрівна. – Зменшилось фінансування, а ще бракує місць у гуртожитку. Адже більшість артистів приїжджі і не мають власного житла в Києві. Майже всі вони закінчили Київський  естрадно-цирковий коледж. Там є  кілька місць  для  нечуючої талановитої молоді, що навчається за державний кошт.  
«Райдугу» називають синтетичним театром. Адже кожний артист володіє кількома жанрами – акробатикою та жонглюванням, пластикою, хореографією, клоунадою  та …«співом».   Жестами виконують Софію Ротару, Таїсію Повалій, Віктора Павліка, Павла Зіброва. А точніше під фонограму популярних співаків  пісню перетворюють на міні-спектакль. Образ будь-якого твору може передати заслужена артистка України Тетяна  Вуйцик.
– Нечуючі  знають більше пісень, ніж звичайні люди, –  посміхається Ніна Петрівна. – Глухота не впливає на відчуття ритму. Навпаки, іноді воно гостріше. Ось я, приміром, змогла б  диригувати оркестром, не чуючи жодної ноти. Я довго вчилася потрапляти в такт  музиці  вдома перед дзеркалом.
Проте театру важко підібрати режисера, бо не всі розуміють психологію глухонімого. Адже їхня мова – жести, міміка, тому не можуть повертатися до глядача спиною,  а  мусять звертатися до залу. Тому й нелегко порозумітися  чуючому  режисеру і акторам.  Тож більшість спектаклів поставив директор Центру Володимир Гончаренко, який добре вивчив і «сурдограмоту».
Шанувальники цього унікального колективу різні – від учнів спеціалізованих шкіл, де театр частий гість, до  президентської сім’ї.  Одного разу під час благодійної акції  на спектакль «Райдуги» потрапила Катерина Чумаченко разом з дружиною Михаїла Саакашвілі.  Їх зачарувало дивне мистецтво нечуючих акторів. Згодом  перша українська леді привела на виставу  своїх трьох діток.  Теплі стосунки підтримує колектив   і з відомою  українською співачкою Ніною Шестаковою, мама якої теж не чує і не говорить. Завжди відгукується на прохання виступити  на сцені театру і Ольга Юнакова.
Не раз аплодували «Райдузі» за кордоном. Артисти часті гості на різних  фестивалях, побували в Іспанії, Німеччині,  Словакії тощо. І завжди повертаються до Києва з нагородами та грамотами.