Національна твердиня
Можна скільки завгодно критикувати Луческу – і частка правди в критиці буде завжди. Бодай тому, що жодний з його попередників не зробив такої протекції своїм співвітчизникам, як румун. Достатньо назвати колишнього форварда Баркауана, перекваліфікованого на оборонця і поставленого на сторожі шляхів до воріт «Шахтаря», щоб нагадати і пущені за вітром гроші, витрачені на його придбання, і пропущені з вини румунського ветерана зовсім необов`язкові голи в матчах найрізноманітнішого рангу. Чи дещо інший, але схожий приклад: Марика. Обдарований, але «сирий» форвард, якого Луческу вперто ставив до складу, дбаючи про перспективу. Можливо, для «Шахтаря». Хоча насправді – для збірної Румунії. Бо доки Луческу няньчився з юним румуном, у глибокому резерві донецького суперклубу безнадійно протирали штани не менш обдаровані, проте обділені максимальною довірою тренера українці.
Минулий рік, схоже, перевернув усе з голови на ноги. Нарешті! Може, клуб свідомо акцентував увагу та зусилля на вітчизняних пріоритетах. А може, це просто сприятливий збіг обставин. Але в будь-якому разі заслугу Луческу в появі на футбольній авансцені трьох особливо перспективних українців – тепер уже в основному складі «Шахтаря» – переоцінити неможливо.
Мова про Шуста, Чигринського та Кучера. Долучившись до найкращого гравця українського чемпіонату Тимощука, вони й утворили на центральній осі нашого флагманського клубу своєрідну національну твердиню. Квартет українців – і класних, і перспективних. Це – правдива надія національної команди. І футболу вітчизняного – в цілому.
Не відаю, з яким настроєм і в якому статусі повернеться з часом на батьківщину румунський фахівець Мирча Луческу. Знаю достеменно лишень одне: він уже заслужив похвали та вдячності за «твердиню українського футболу» в «Шахтарі». Шкода, проте решта вітчизняних грандів може хіба що мріяти про таку четвірку.