Коли пропонують вірити на слово
Очікуваної і гучно задекларованої кадрової революції в «Динамо» так і не відбулося. Залишилися при портфелях чиновники. Отримали вотум довіри тренери. Та й футболісти, жорстко розкритиковані за провал у Лізі чемпіонів, під масове скорочення штатів не потрапили.
Зрозуміло: хто платить, той і музику замовляє. Чи, як у нашому випадку, милує футбольний люд або карає. Нам залишається прийняти інформацію до відома, повіривши можновладцям у можливість і реальність невідкладного поліпшення ситуації.
Хоча повірити в це насправді важко. Бодай тому, що в колективі, освяченому іменем Великого Лобановського (на знімку), про творчість найвидатнішого вітчизняного тренера нагадують хіба що імена його колишніх учнів і колег та залаштункові розмови про шкідливість його методики.
Таке враження, що час повернувся назад, і хвиля критики так званого «конвеєрного виробництва футболістів» якраз у розпалі. Лобановського немає з нами вже більш як чотири роки, а його «Динамо» продовжують критикувати за «підвищений травматизм виконавців і надмірно прагматичну ігрову манеру, яка заглушує розвиток яскравих індивідумів».
Усе, як і колись. За єдиним, але суттєвим винятком: «Динамо» з Лобановським ніколи не було завідомо «прохідним» для будь-якого суперника і навіть час од часу привозило на береги Дніпра чаші та кубки європейського виробництва. Шкода, проте нинішній клуб уточнення «супер» успадкував лише символічно, а про смак гучних європейських тріумфів знає тільки зі спогадів заслужених ветеранів.
Бо, з’ясувалося, мало практикувати «за конспектами Лобановського». Потрібно ще й усвідомлено пройнятися його ідеями, зрозуміти їх і не лицемірити в творчості, наголошуючи на одних цінностях, а домагаючись зовсім інших.
Саме Лобановський розробив і впровадив стратегію підготовки команди до сезону таким робом, аби пік ігрової готовності припав на період найвідповідальніших матчів. Не завжди його розрахунки ставали максимально точними, але процес управління завжди був контрольованим і послідовним. Що виключало навіть можливість такого провального і затяжного спаду, який трапився з київським клубом цього року.
Метр охоче вдавався до послуг вихованців інших футбольних шкіл, але тільки тих, хто міг освоїти динамівську науку. Не всі новобранці виправдовували довіру Лобановського – люди грішні від природи, а людські слабкості, як правило, стають зазвичай всесильними. Однак уявити появу в його команді «колумбійського десанту» і, тим паче, допустити вихід неперевірених дебютантів у матчі міжнародного рангу взагалі неможливо. Він не покладався на випадок і не вдавався до пошуків порятунку через ігрову відчайдушність, оскільки це не вкладалося в його розуміння ігрової надійності. Саме цього – фундаментальності в ігровій поставі – катастрофічно бракувало «Динамо» минулорічного зразка.
Натомість тренери, а за ними й керівники столичного клубу шкодують лише за тим, що були недостатньо жорсткими зі своїми підопічними в період, коли ті задерли носи в ейфорії від перемоги над турецьким клубом.
Якщо саме це вважають основною і чи не єдиною причиною провалу в євролізі люди, наділені владою в професіональному клубі з історією та традиціями, що гідні найвищого захоплення, то вірити в реальність швидкого виходу з ігрової кризи й справді не доводиться.