12 ciчня 2007 року, п'ятниця №3 (17905) останнiй номер RSS
Головна ПОДІЇ ПОДРОБИЦІ ПАМ’ЯТЬ ДАТА ПРАВО СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ДАТА
12.01.2007

Щасливий раб космосу


У шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття чимало хлопчиків і дівчаток мріяли стати космонавтами. А про героїв – підкорювачів космосу – тодішня дітвора та й більшість дорослих знали практично все. Єдиною людиною, без якої Радянському Союзу навряд чи вдалося б вийти на позаземні орбіти, був Генеральний конструктор космічних літальних апаратів. Його ім’я було великою державною таємницею. Жодне тогочасне видання не мало не те що його фотографії, а й навіть прізвища не могло у жодному випадку вказати. Його завжди у всіх матеріалах називали просто Генеральним конструктором, пишучи при цьому посаду з великої літери. Ім’я цієї Людини і  Фахівця таки справді з великої літери – Сергія Павловича Корольова – стало відомим широкій громадськості лише після його передчасної смерті. Всього лише через п’ять років після здійснення мрії життя – польоту людини у космос.

Обійшлося синцямий гулями

Головного конструктора радянських і загалом перших у світі космічних апаратів народила наша українська земля. Оскільки сталося це сто років тому, коли царська Росія на відміну від Європи ще жила за старим літочисленням, то й у деяких навіть нинішніх енциклопедіях біографи плутаються з роком народження. Хоча все дуже просто –  народився Сергій Корольов 30 грудня 1906 року за старим стилем, яке після зміни календаря стало 12 січня 1907 року.  
Як і чому у хлопчини із провінційного Житомира з’явилася невгамовна пристрасть до неба, і досі залишається загадкою. Достеменно відомо лише те, що схильність до конструювання літальних апаратів Сергій виявив ще в дитинстві. У ранній юності разом з такими ж, як він, мрійниками будували планери і випробовували їх. На щастя, польоти для хлопців на цих, за пізнішим визнанням самого Корольова, далеких від досконалості апаратах закінчилися лише набитими ґулями та синцями. І ще жагучішою мрією сконструювати машину, що не просто ширятиме у небі, а виведе на навколоземну орбіту людину. У юності, звичайно, Сергієві мріялося самому підкорити космос, але життя склалося так, що невдовзі про це довелося забути.
Не дивина, що навіть своє перше освідчення у коханні і поцілунок з дівчиною його мрії у Сергія Корольова стався ближче до зірок – на даху старенького одеського будинку, де тоді жив і працював майбутній Генеральний конструктор.
Саме з міста білих акацій і найсинішого у світі моря й вирушив Корольов навчатися на авіаційне відділення Київського політехнічного інституту. Тепер про цей період життя великого конструктора нагадує меморіальна дошка, встановлена на головному корпусі навчального закладу. А от 100-річним ювілеєм свого знаменитого колишнього студента у тепер уже політехнічному університеті не вельми переймаються. Хіба що якусь науково-практичну конференцію після закінчення сесії та канікул влаштують, бо зараз усі саме цим більше переймаються, а не ювілеєм Корольова.

І на нарах мріяв про польоти

Вийшло так, що майбутній конструктор ракет спочатку навчався у Києві, потім у Москві. І всі ці та подальші десятиліття Корольов мріяв про політ людини до зірок. Уже в квітні 1935 року, за двадцять шість років до польоту Гагаріна, Сергій Павлович писав у своєму листі до Якова Перельмана, що він головним чином працює саме над цим. Під керівництвом Сергія Павловича група вивчення реактивного руху ще 17 серпня 1933 року запустила першу радянську ракету. Потім був Реактивний науково-дослідний інститут, робота в якому закінчилася арештом. Корольова звинуватили у «шкідництві в складі антирадянської організації». Спочатку дали десять років.
В одному таборі і навіть в одному бараці з Корольовим «випало щастя сидіти», за його власним висловом, покійному редакторові дитячого часопису «Зірка» Петрові Бєлінському, який уже після смерті Генерального конструктора згадував, як той навіть в умовах в’язниці захоплено й переконливо розповідав про майбутні космічні експедиції. Перед самою війною Сергія Корольова забрали досиджувати у «туполєвську шарагу», як між собою називали ув’язнені конструкторське бюро за колючим дротом. За роботу, що мала «важливе оборонне значення», Корольова за особистим листом Берії на адресу Сталіна звільнили у серпні 1944-го.
У вересні 1945 року Сергія Павловича відрядили до Німеччини для вивчення досвіду гітлерівських інженерів. Повернувшись у січні 1947-го, він швидко й успішно здійснив випробування ракет власної конструкції, що відразу істотно зміцнило обороноздатність Збройних сил СРСР.

Початок космічної ери

Створення в 1957 році Великої Ракети, наступне відпрацьовування, модернізація і переконаність у її повній надійності знову поставили на порядок денний питання про політ людини у космос. На початку 1959 року ця тема вже заволоділа думками не лише Корольова, й інших радянських учених та тодішнього керівництва держави.
До весни того ж року група конструкторів КБ Корольова закінчує перший, «пристрілочний» варіант «Востока», ще не призначений для польоту людини, але дуже потрібний для перевірки закладених у корабель ідей. Про форму майбутнього літального апарата сперечалися досить довго. Пропонувалися конуси, напівсфери, циліндри і, нарешті, – сфера, куля. Корольову остання відразу сподобалася своєю викінченою простотою.
Як згадує наш земляк льотчик-космонавт Павло Попович, 3 жовтня 1959 року в госпіталі вперше зустрілися і познайомилися він, Юрій Гагарін, Володимир Комаров, Павло Бєляєв, Олексій Леонов, Андріян Ніколаєв, Валерій Биковский та інші пілоти. 11 січня 1960 року було прийняте рішення про формування загону космонавтів. Із цього дня починається історія Центру підготовки космонавтів. А перше заняття майбутніх космонавтів відбулося в Москві 14 березня. До старту Гагаріна залишалося всього тринадцять місяців.
Тієї зими на берегах озера Балхаш розпочалися випробування парашутної системи «Востока». І тут знову не обійшлося без допомоги киянина – генерального конструктора Анів Олега Антонова – давнього товариша-планериста Корольова.
А потім було 12 квітня 1961 року, яке людство назвало початком нової космічної ери. Люди, які знали Корольова протягом багатьох літ і зокрема Павло Попович, розповідають, що після польоту Юрія Гагаріна, у роки найбільшого космічного тріумфу Сергій Павлович дуже змінився й подобрішав. Хоча космонавти вважали, що їх Генеральний просто заспокоївся, якщо саме поняття «спокій» загалом можна застосувати до Корольова.
Павло Попович згадує, які Сергій Павлович влаштовував «розноси» великому начальству. Хоча з космонавтами  він був м’яким, делікатним і навіть ласкавим. Знімав напругу анекдотом, цитував поетів, мріяв. І завжди за будь-яких обставин перебував у піднесеному настрої,  був захопленим своєю роботою. Це захоплення у нього було сильнішим навіть від фізичної втоми. Всі оточуючі вважали його радісним і добровільним рабом свого улюбленого заняття – праці. Він не міг звільнитися від нього ні на хвилину. Жодного хобі, полювання, риболовлі чи преферансу, якими «грішили» космонавти, у Генерального не було. Відпочивати він не вмів і не був пристосований до цього. Єдине, що міг собі дозволити – виспатися у неділю.

Палкий залицяльник

Найбільшою пристрастю Корольова було небо і,  хоч як дивно може комусь здатися після відомого фільму «Приборкання вогню», – жінки. Вперше він закохався в одеситку Ксенію Вінцентіну, чи в Лялю, як її всі називали. Сергій Корольов був не єдиним її залицяльником. Але він намагався зробити все, аби дівчина стала тільки його: і догори ногами навколо неї ходив, і під баржею у морі пропливав, і навіть на краю даху двоповерхового одеського моргу зробив заради неї стійку на руках. І неприступна красуня таки здалася.
Їдучи навчатися до Києва, Сергій запропонував їй одружитися, але дівчина відповіла, що, хоча й любить хлопця, але виходити заміж не збирається доти, доки не вивчиться, щоб заробляти самостійно. Поки Сергій учився на ракетобудівника у Києві, а потім у Москві, Ксенія в Харкові опановувала фах лікаря. Після інституту її розподілили працювати на Донбас. Буваючи там, Корольов знову намагався домогтися Лялиної згоди на шлюб. Але вона знову відмовляла, тепер уже посилаючись на нову причину: який сенс виходити заміж, якщо однак доведеться два-три роки жити нарізно, поки відробить «розподіл». Тут уже Корольов проявив наполегливість і домігся від начальства, щоб Ксенію відпустили достроково. Зрештою в серпні 1931-го вона таки стала дружиною Корольова і перебралася до Москви...
Неймовірно, але факт: як тільки Корольов домігся того, про що мріяв сім років, він швидко втратив інтерес до дружини і почав захоплюватися іншими жінками, про що нерідко ставало відомо Ксенії. Пригоди чоловіка довели її до того, що вона розповіла про батькові зради дванадцятирічній доньці Наталі, яка одразу на дрібні шматочки порвала всі його фотографії, які потрапили під руку, і заявила, що бачити того більше не бажає. Взаємини між єдиною донькою і батьком, на жаль, так і не налагодилися до останніх днів його життя. Зустрічалися вони рідко, і були як чужі. Не покликала донька Корольова й на своє весілля. Навіть коли він дзвонив їй з Байконура, щоб поздоровити у день народження, кидала слухавку…
Та й з другою дружиною історія практично повторилася: довгі залицяння та домагання, а в шлюбі одразу охолодження стосунків і численні зради. Але, певне, вже така доля геніїв – залишатися самотніми, безпорадними та не завжди належно оціненими. Корольов у цьому не був винятком. Коли він помер, на його рахунку виявилося всього 16 карбованців 24 копійки…
Серед космонавтів і досі побутує легенда, що після кремації тіла Корольова космонавти Гагарін і Комаров випросили частину його праху, щоб відправити на міжпланетній станції в спецконтейнері на Місяць. Чи було так насправді, сьогодні вже неможливо точно встановити. Трагічно загинув Комаров. Через рік не менш трагічно пішов із життя й Гагарін…
А в Києві, де пройшла студентська юність майбутнього Головного конструктора космічних кораблів, його ім’я носить виробниче об’єднання, що своєю продукцією чимало зробило для освоєння позаземних світів. Є у нас проспект і вулиця Сергія Корольова у Святошинському районі. Без сумніву, у створюваному Музеї авіації і космонавтики теж знайдеться місце для стенду чи вітрини, присвячених Сергієві Павловичу Корольову. Принаймні київські ветерани авіації і космонавтики планують це невдовзі здійснити.






Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.