Мисливці із позиченою рушницею на полювання не ходять
Йосип Вінський тривалий час вважався соціалістичним «сірим кардиналом» – аж поки не побив горшки з Морозом. Перейшовши в опозицію, став, може, аж надто публічним політиком, проте маловідомо, чим цікавиться у вільний від політики час. Про те й розпитував його у Верховній Раді у перерві між сесійними засіданнями.
– Як відомо, відпочинок буває активним і пасивним. Час, проведений із сім’єю, відношу до пасиву, хоча, звісно, приємного й необхідного. Активний відпочинок – полювання. То давня звичка чи захоплення. Як заядлий полювальник є членом Товариства мисливців та рибалок. Полювання – відпочинок вихідного дня. Одного на тиждень.
– Де полюєте, якщо не секрет?
– Кожен раз у іншому місці, яке рекомендують друзі та знайомі. У кожному регіоні своя здобич. Але немає в Україні району безперспективного для мисливця.
Рушницю вибираю як дружину – довго і ретельно. Той, хто ходить на полювання з позиченою рушницею, не мисливець. Із чужої зброї не так стріляється. Нині пора вистежувати пушного звіря (зайця, лисицю), або копитного.
– Отже, із м’ясом у сім’ї проблем нікому немає. Не приїлася дичина?
– А ми все впольоване і не з’їдаємо. До того ж, підстрелена здобич не самоціль. Для мене полювання – потреба спілкування з друзями і з природою. Можливість забутися, заспокоїтися, врівноважитися після стресових буднів.
– Маєте постійну, «пристріляну» компанію?
– Так. Це п’ять-шість моїх близьких друзів. Вони навіть не колишні однопартійці, просто люди, з якими мені приємно й легко бути разом. Іноді доводиться ночувати на природі. У палатці чи в автомобілі. Краще, коли у мисливському будиночку.
Практично завжди зі мною мій 27-річний син. Спілкування батька й сина на полюванні – особлива річ.
Володимир Малінін