Пісні, що заспівуються «до народних»
Останню записку з лікарні – «Я завжди був і буду поруч» – Ігор Наумович Шамо чверть століття тому передав родині. Збірник спогадів про народного артиста УРСР, лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка, відомого композитора Ігоря Шамо «Я з вами був і буду кожну мить», який упорядкувала його донька Тамара Шамо, адресовано усім українцям і, зокрема, киянам. Адже саме їм присвячено його творчість. Не випадкове місце, де цю книгу було презентовано – столична музична школа №7 на Чоколівці носить ім’я композитора вже 23 роки. Знаменний і рік її видання – 2006-й.
Він ювілейний для фортепіанної «Гуморески» Ігоря Шамо: учні музичних шкіл залюбки грають її упродовж сорока років. І для його славнозвісної пісні про Київ, якій виповнилося 45 літ. 1961-го Ігор Наумович написав її у співавторстві з Дмитром Луценком. Проте, крім них, до її народження причетна ще одна людина – незнайома. Саме вона захоплено промовила до когось: «Як можна не любити це місто!» якраз тієї миті, коли поруч опинилися композитор і поет, котрі прогулювалися київськими кручами. Почута фраза й надихнула на рядок «Як тебе не любити, Києве мій», що став лейтмотивом пісні, а вона – гімном столиці. Саме як гімн і замовило її композиторові Міністерство культури. Ігор Наумович запросив Дмитра Омеляновича додому. Вони довго сперечалися з приводу майбутнього дітища. Потім композитор зачинив поета в кімнаті (практикувався такий вид творчого «ув’язнення»): «Доки не напишеш – не вийдеш». Дружина композитора Людмила Петрівна, котра була першим критиком усіх його творів, створене сприйняла без ентузіазму: «Хіба це гімн Києву? Треба якийсь пафос, громадянське звучання…» Але пісня сподобалася міністрові культури, а згодом заполонила мільйони людей – охоче співають її скрізь і сьогодні, навіть на родинних вечірках. Першим виконавцем усім запам’ятався неповторний Юрій Гуляєв. Проте і для Тамари Шамо було відкриттям, коли відомий український диригент Вадим Гнєдаш згадав, що насправді Юрій Гуляєв вперше заспівав «Як тебе не любити, Києве мій» у дуеті з Костянтином Огнєвим.
В одному з українських сіл, куди запросили Ігоря Шамо й Дмитра Луценка, заспівали «народну» пісню «Не шуми, калинонько». І були дуже вражені, що її автори – перед ними. Улюблені книжки зачитуються «до дірок», такі ж пісні доспівуються «до народних». «Ой, вербиченько», «Літа на зиму повернули», «Осіннє золото», «Три поради», «Червона ружа»… Такого високого слухацького статусу досягли багато з понад трьохсот пісень Ігора Шамо. У них не тільки його мелодії, а часом і деякі рядки (писав і вірші) – приміром, «А роки, як розсідлані коні…» із пісні «Фронтовики» на слова Дмитра Луценка. За своє недовге земне життя (56 років) композитор здійснив багато. Симфонії, великі фортепіанні твори, квартети, концерти. Його музика супроводжувала 21 виставу, 41 фільм. Серед них – і перша кінострічка геніального Сергія Параджанова «Андрієш» за мотивами молдавської казки, створена 1954 року. Дружив із видатними діячами української культури – композиторами, поетами, режисерами, співаками. Його ж музичне обдарування проявилося рано, ще коли навчався у першій в Україні спеціальній музичній школі, відкритій 1935 року. Там диригував учнівським оркестром, який виконав його перший твір – «Фантастичний марш», написаний у 12 років. У консерваторії, на 3-му курсі, Ігоря Шамо прийняли до Спілки композиторів: для студента це рідкісна подія – як тоді, так і нині. Та між музичною школою і консерваторією вклинилася Велика Вітчизняна. Сімнадцятирічний музикант за півроку перекваліфікувався на військового фельдшера, лейтенанта медичної служби, у 18 пішов на фронт, воював до кінця війни, був поранений. У червні 1945-го зустрів своє кохання на все життя: грав на акордеоні на танцях, запросив мініатюрну завідувачку аптеки з авіаполку (вона теж воювала з 18 літ), незграбно відтоптав їй перші черевички на високих підборах…. Одружилися вони в радянському посольстві у Відні.
Книгу «Я з вами був і буду кожну мить» (видавництво «Гроно») ілюстровано 120 фотографіями. У ній архівні матеріали, спогади, статті, інтерв’ю, вірші. І малюнки та шаржі Ігоря Шамо: колись його батьки вагалися, віддати сина до музичної школи чи до художньої…