Які дятли – такі й українці, або Пташиний погляд на рік Свині

Перша природоохоронна ялинка в Київському зоопарку – із розмальованими паперовими годівничками на гілках: у вигляді потягів, будиночків, свинок та інших іграшок. Але даремно шукати у них їжу для пернатих і сушити голову, а як же насипають її аж на верхівці дерева, як наївно намагалися це збагнути ми із фотокором Сергієм Спасокукоцьким. Справжнім пташиним кормом сервіровані годівнички, яких на території зоопарку дуже багато. А ці – декоративні: просто прикраси на символічно пташиній новорічній ялинці.  Проте вже сама по собі хвойна красуня є годувальницею: насіннячком із її  та соснових шишок ласують взимку шишкар, снігур, золотомушка жовточуба, дятел.

Дятел – уособлення багатьох чеснот, дуже бажаних і для людей. Він – чудовий музикант-ударник. Неперевершений діагност (незаражених дерев ніколи не довбає, а якщо сидить на зовні зовсім здоровому – значить, воно ушкоджене). Практикуючий лікар – під корою хворих дерев знищує шкідливих личинок. Будівельник – для житла видовбує собі дупло. Благодійник: через рік залишає своє помешкання для інших пташок, які туди заселяються, а собі готує нове. Є серед дятлів еліта, «голуба кров» – крупні особини, котрі живуть у дуплах тільки вікових дерев і живляться великими личинками. Якщо немає таких дерев, птахи просто не розмножуються. Що більше ставатиме серед нас браконьєрів, які вирубують предковічні ліси, то швидше вимруть крупні дятли –  високопородні птахи, зовсім не пристосовані до чагарників та молодих насаджень. Їхня кількість на території нашої держави характеризує нас, українців. Дай Боже, щоб не стали вони найрідкіснішими й найзагадковішими у світі – як тонкодзьобий кроншнеп. Колись на нього полювали, але майже зник він не через це. Причина – невідома. Його гніздо востаннє знайшли в Росії 1928 року. В Україні бачили кроншнепів на початку XX століття – на Херсонщині. У всьому світі  їх лишилося приблизно  від 100 до 300 особин.
Людмила Яскевич, орнітолог з Українського товариства охорони птахів, вдома вивішує за вікном сало не тільки для синичок. До неї прилітає й інший гурман жирної їжі – дятел. Пані Людмила частує його ще й маргарином та маслом у сітці. Прибувають з візитами пташки і до її квартири. Синички, залетівши через кватирку, сполохано метушаться. А от нахабний повзик із повним дзьобом насіння з годівнички якось поводився як господар: діловито почав «закопувати» здобич у горщик з квітами. Повзик – один із небагатьох птахів, які запасаються їжею на зиму. У кожну свою кладку ховає від 3 – 5 до 25 – 30 г насіння, бувають у нього і справжні «комори», які вміщують 1,5 – 2 кг припасу.
Омелюх  взимку  споживає брусницю, горобину, калину, а коли бувають комахи, – ковтає їх на льоту. Комахами, що зимують у тріщинах та щілинах кори, недоступними для інших птахів, харчується підкоришник. Синиці іноді гніздяться навіть у поштових скриньках. А єдина пташка, в якої вилуплюються дітки наприкінці зими, коли ще лежить глибокий сніг і тріщать сильні морози, – шишкар.
Ось такі цікавинки знайшли ми для себе під першою природоохоронною ялинкою в зоопарку. «Поклали» їх туди, крім уже згаданої пані Людмили Яскевич з УТОПу, працівники науково-просвітницького відділу зоопарку на чолі з Кирилом Трантіним.