Не відфутболюймо грошей!

Десь наприкінці літа цього року довелося побувати на сесії Святошинської районної у м.Києві ради. Звичайна собі сесія з набором питань, однаковим що в Голосієві, що в Дарниці, що на Оболоні… Єдине, на чому зачепився своїм журналістським оком, – це факт невключення до порядку денного питання про місцевий туризм. Мовляв, не визріло, потребує доопрацювання, доосмислення. Не те щоб відхилили святошинський туризм остаточно, але й відсунули його на невизначений час.

Здивувало, звичайно, таке ставлення до справи. Пригадую ідею-фікс свого кузена, на жаль, уже покійного. Романтиком був небіжчик невиліковним. То природу і навколишнє середовище побивався рятувати, то сподівався очистити дух суспільства шляхом поширення йоги… Але найбільше вболівав за пам’ятки історії та архітектури. Посилаючись на досвід друзів по соцтабору, скажімо, Угорщини, він переконував (на жаль, переважно лише мене) у тому, що пам’ятки ці повинні… працювати! Тобто приносити гроші. Для цього, на його думку, небагато й зусиль потрібно – хіба що подбати про сервіс та інфраструктуру для туристів…
Філософствували ми з кузеном ще за радянських часів. Нині, здавалося б, ситуація зовсім інша. Та от, на прикладі Святошина бачимо, що ставлення до місцевого туризму відтоді не дуже й змінилося. Невже в Угорщині, де мені, до речі, довелося побувати в рамках прес-туру 2001 року і на власні очі переконатися, як «працюють» тут стародавні замки, скансени (музеї просто неба) та інші об’єкти, у влади – центральної і місцевої – кебети на порядок більше?
Зважаючи на цей песимізм, промінчиком у кінці тунелю здалося недавнє рішення колегії КМДА за № 115 «Про виконання Програми розвитку туризму в м.Києві до 2010 року». Виходить, і в нас нарешті зрозуміли, що гріх відфутболювати з-під ніг реальні гроші, якими буквально встелено стежки до стародавніх соборів і фортець, інших унікальних пам’яток історії, культури, природи. Не де-небудь – у нас, у столиці!
Пункти рішення декого можуть розчарувати прозаїчністю: йдеться здебільшого про облаштування стоянок для автобусів, перенесення їх у зручніші місця, визначення та уточнення маршрутів екскурсійного транспорту тощо. Приділено увагу розбудові готельного господарства. А пункт 7 здатен викликати іронічну посмішку: «туалет контейнерного типу на Привокзальній площі» – це, звичайно, дуже важливо, але можна було вирішити цю «проблему» і в робочому порядку.
І все ж хотілося б сприймати рішення
№ 115 КМДА як добрий знак: крига у важливій сфері скресла. Власне, стоянки, туалети, лотки із сувенірами та інші «дрібниці» – це і є інфраструктура, відсутність або недорозвинутість якої дратує будь-якого туриста – й іноземного, і вітчизняного. А чи у змозі Київ стати містом-організатором Всесвітнього Дня туризму у 2008 чи 2009 році, як того вимагає пункт 14? Поживемо – побачимо…