Ворог №3

Візит Володимира Путіна до Києва змусив знову заговорити про наболіле – українсько-російські відносини. Але навіть спроби налагодити контакти та поліпшити взаємини не завжди вдалі. Бо чимало представників сусідньої держави ще й досі не забули про свої колоніальні апетити й досить зверхньо ставляться до України.

Директор міжнародних програм УНЦЕПД ім. О. Разумкова Валерій Чалий наголошує, що насправді дві держави відчували дефіцит діалогу впродовж останніх двох років і мало думали про стратегічні перспективи. У відносинах фігурують чимало стереотипів і фобій. Росія намагалася залишити вплив на процеси в Україні, а наша держава хотіла звільнитися від цього впливу.
Результат не затримався: нині згідно з російськими соцдослідженнями Україна опинилася на третьому місці в списку ворогів після Грузії та США. Тому потрібен широкий діалог народів. Необхідно зрозуміти, що дві країни залежні одна від одної. Росія кількома рішеннями може дестабілізувати ситуацію в нашій державі, а Україна, у свою чергу, може створити проблеми північному сусідові.
Російський історик Геннадій Бордюгов стверджує, що дві країни багато говорять одна про одну, але мало спілкуються одна з одною. Україна й Росія мають спільну історію, але в ній чимало трагічних моментів. Сторони не хочуть визнавати провини, а натомість намагаються виправдатися.
Політологові Олесю Донію не надто подобається, коли говорять про спільне минуле.  Зрештою українські землі свого часу входили до складу і Польщі, і Великого князівства Литовського. З північним сусідом потрібно налагоджувати рівноправні стосунки, як у Франції та Німеччини, США та Канади. Поки що ж домінує схема США–Мексика: економічне підпорядкування та спроба культурної експансії.
Із російського боку, як і раніше, часто лунають необґрунтовані закиди. Знаходяться такі «інтелігенти», як телеведучий Максим Шевченко, котрий дотримується реакційних поглядів. Знову лунає стара пісня про утиски «общепонятного» в Криму. Буцімто росіян там аж 99,5 відсотка (про татар він не згадує). Історію Львова пан Шевченко вважає російською частиною, хоча Західна Україна не так уже й довго перебувала в СРСР.
Вислови «русского інтєлєктуала» (як він себе сам назвав) викликали обурення в депутата Тараса Чорновола. Мовляв, звичайно, потрібно вислуховувати позиції інших сторін, але ж не настільки екстремістські. Такі суб’єктивні вислови кількох людей лише шкодять стосункам.
Дивує Тараса Чорновола й надмірне занепокоєння Кремля щодо наших євроатлантичних прагнень.
– Ми перебуваємо від
НАТО на десятки кроків далі, аніж Росія, – наголосив депутат. – Сьогодні  Росія вже долучилася до світової системи безпеки. А Україна зависла: то ми хочемо бути з Росією проти НАТО, то з НАТО проти Росії.
На думку Валерія Чалого, недоречними є побоювання Росії і щодо Голодомору. Якщо ми визнали його геноцидом, то це не значить, що «старші брати» одразу понесуть відповідальність за злочини СРСР. Нашоукраїнець Ігор Жданов зауважив, що Росія також могла б визнати голод у деяких своїх областях геноцидом.
Попри все Росія – наш сусід, від неї нікуди не втечеш. І мости потрібно наводити. Тільки стосунки ці мають бути справді сусідськими й рівноправними, без ворожих випадів різних «інтєлєктуалов».