Діти-діти, де вас подіти?
До Києва – рукою подати. Якихось п’ять кілометрів до столичної Троєщини. Село Погреби Броварського району глибинкою не назвеш. І перспективним, схоже, теж. Принаймні, сільську молодь не тішить завтрашній день: у Погребах немає найнеобхіднішого – клубу, амбулаторії, дитячого садочка.
Десять місяців тому, йдучи на вибори, тутешні кандидати в депутати сільради (у селах, як відомо, люди голосували не за партії, а за конкретних людей – земляків, односельців) позаписували все це і багато чого іншого до своїх передвиборних програм. До речі, я аж зараз збагнув, чому програми кандидатів називаються передвиборними. Логічніше було б – післявиборні. Але ж не все, обіцяне перед виборами, депутатам вдається виконати після них. Тим паче – сільським.
А з «післявиборними програмами» обранців до сільради Погребів, з виконанням окремих запевнень своїм односельцям не зовсім складається. Хоч проблема не у стараннях цих сімнадцятьох сільських активістів. У них, як то кажуть, руки дійшли до найнагальнішого (для більш як двотисячного за кількістю населення Погребів) – дитячого садочка. Але ж не все, виявилося, залежить від них. Дарма, що вже не рік-два з високих трибун заявляють про розширення прав органів місцевого самоврядування, про муніципальну власність, землю, про обов’язки і свободи самоврядних громад. Про це каже президент, глава уряду й парламенту, міністри… А ось на місцевому рівні, як і колись, править чиновник. Його воля (не плутати з силою волі), забаганки – вищі права і конституційних норм. Не виняток і Броварський район, пристоличний. Здавалося б, звідки, якщо не звідси, має започаткуватися поступ адміністративної реформи?
Є все, нема коштів
…Колись у Погребах був дитячий садок. Малий, тісний, радгоспний. Але ж був. Не стало радгоспу. Стара, повоєнної «архітектури» споруда без фундаменту отримала статус чи, ліпше сказати, «вердикт» аварійної.
– Відновлювати, латати не було сенсу і можливостей, – розповідає новий, обраний у березні цього року сільський голова Погребів Микола Бруєнко. – Роботи в селі не стало, тож було кому з дітьми вдома сидіти. Нині ж спохапилися: де дітей «приютити», якщо батьки вдень на роботі. У нашому селі 69 діток дошкільного віку, ще 21 дитина народилася цього року, одинадцять – торік. Їх доводиться будити о шостій ранку, аби за годину встигнути на автобус до Києва. В автобусі ж – тіснява, усі їдуть на роботу, а дітей везуть в київські дитсадки. Взимку – холодно в дорозі, малюки хворіють: у салоні спітніли, вийшли, а надворі мороз! Та й у переповнених автобусах їздять люди з різними хворобами. Улітку – спека, духота – теж сприятливий клімат для інфекцій.
На карті перспективного плану села є все – і дитсадок, і готель, і гуртожиток, і амбулаторія, і аптека, й будинок побуту… Немає одного – коштів на усе це. Але є земля – недешева, пристолична. Від неї, рідної, депутати і голова села й вирішили починати реалізацію своїх довиборчих обіцянок. Знайшли передусім інвестора, відомого навіть у столиці підприємця Євгенію Суско, яка проживає у цьому селі. Розробили архітектурний план, макет двоповерхової споруди на 3,5 тисячі квадратних метрів. Із земельною ділянкою проблем не було – 59 соток території старого аварійного дитсадка заростали бур’янами. Як нині це вже заведено, провели громадські слухання. Сільські депутати пішли ще раз по хатах, зібрали підписи односельців на згоду спорудити об’єкт. Ухвалили усі необхідні рішення на сесії сільської ради. Замовником будівництва, до речі, виступила сама сільрада.
Найоптимальніше рішення
Хоч у Євгенії Володимирівни є онучка дошкільного віку, яка залюбки ходила б у новий дитсадок, проте власні гроші пані Суско зобов’язалася проінвестувати у соціальний об’єкт за надання права на оренду іншої земельної ділянки. На ній бізнесменка зголосилася спорудити супермаркет: хоч і з перспективою приватної власності, але не такий, який заманеться їй, а об’єкт, що його заплановано у Генплані села. Така була умова: вкладай гроші в те, чого не вистачає селу, але передусім побудуй (фактично – подаруй) односельчанам добротний сучасний заклад дошкільного виховання дітей щонайменше на вісімдесят місць.
– Перш ніж ухвалити таке рішення, ми добре обміркували все, сперечалися, дискутували, провели збори жителів села, запросили фахівців, землевпорядника, й дійшли висновку, що цей варіант – найоптимальніший, як на нинішній час, – розповідає сільський депутат Микола Литвиненко. – Інакше, що ми можемо ще зробити для села з таким мізерним сільським бюджетом.
Усі депутати сільради підтримали цю ініціативу. З нею, до речі, погодився ще попередній сільський голова Олександр Глевацький перед виборами.
– За нашими підрахунками, у новому дитсадку має бути створено десь двадцять-тридцять робочих місць, адже, крім вихователів, няньок і кухарів, будуть ще вчителі музики і фізкультури, медсестри, керівники гуртків, працівники господарського вузла, – каже Микола Бруєнко. – Але не робочі місця для односельців нас передусім хвилюють, а – діти, майбутнє Погребів.
Район – не лише Бровари
Проблема дитсадка нібито зрушила з місця. На виділену територію завезено будматеріали, почалися підготовчі роботи. Але… Дійшла справа до районної влади і завмерла – на кілька місяців. Розповідає підприємець-інвестор Євгенія Суско: «Глава Броварської райдержадміністрації Микола Діденко категорично проти ініціативи сільради. Що я, каже, останній чоловік, я ж для чогось тут сиджу, чому, мовляв, зі мною передусім не порадилися. Запропонував «працювати у його команді, а не з якимись там головами сільради». Запитав, що з цього будівництва матиме ра-йон. Я йому відповідаю: «Погреби – це теж район. Район складається з таких же сіл. Чому ви не зважаєте на думку депутатів і голови сільради, яких обрали люди, щоб вони розв’язували їхні проблеми? Вони ж не підпільно десь домовилися зі мною, а ухвалили рішення на сесії, керуючись зокрема й підтримкою односельців».
Як би ж то районний бюджет був фінансово спроможний допомогти Погребам спорудити дитсадок! Але ж про це і не йдеться. Тим більше не під силу цей тягар сільській скарбниці. Пропозицію районної влади розмістити дитсадок у школі сільські депутати відхилили. Там, за словами Миколи Бруєнка, й так мало місця, у шкільних кабінетах ще й молоді вчителі проживають, бо немає гуртожитку. Крім того, коли у школярів канікули – де дошкільнят розмістити? «Пропозиція з району прийнятна хіба що як дуже незручний тимчасовий вихід зі скрутної ситуації. Треба думати про перспективу. Тож пристали на ті умови, які реальні на сьогодні», – каже сільський голова. Його підтримує депутат сільради Микола Литвиненко: «На добрі починання завжди знаходяться люди, які хочуть звести усе нанівець. Ми ж не притон хочемо споруджувати, а дитсадок. Роздайте, кажуть нам у райдержадміністрації, землю людям по десять соток, і нехай вона у них викупить та й будує. Вона будуватиме, але ж у такому разі уже не для дітей, не для села, а для себе. Яка ж логіка: купити землю у селян, аби на ній спорудити соціальний об’єкт для них же?»
У чиновницьких лабіринтах
Районна влада створила погоджувальну комісію. Там, за словами Євгенії Суско, порекомендували сплатити певну суму на розвиток району, до якогось фонду «Відродження». Підприємець не погодилася, адже вкладає гроші у розвиток села. Однак відповідь у чиновників одна: «Ідіть, добре подумайте, інакше ми з вами не спрацюємося». Комісія відмовила у зборі технічної документації і без її вказівки районні погоджувальні відомства не дають згоди. «Я поклала підписи мешканців села прямо на стіл до голови райдерж-адміністрації пана Діденка, а він не хоче навіть дивитися на них. Як не хоче чути думки сільських депутатів. Каже, що я повинна будувати там, де він скаже, а не сільський голова. У інших же кабінетах ніяковіють, радять зачекати, перекладають папери зі стола на стіл… Мовчать, але, зрозуміло ж, не підписують документів, бо нема на це згоди вищого начальства», – розповідає Євгенія Володимирівна.
Вона вже вклала чималі гроші у будматеріали, їх транспортування, освоєння території, у розробку проекту тощо. А тому має намір таки продовжувати будівництво. Навіть без дозволу районних чиновників. Водночас обіцяє йти в суд з рішенням сесії сільради, розпорядженням голови села, інвестиційним договором з громадою Погребів, аби служителі Феміди розібралися в
усьому й дозволили своєю ухвалою ввести об’єкт в експлуатацію. А про претензії районних властей і їхні вимоги підприємець хоче розповісти в прокуратурі, куди їй радять звернутися, як вона сама зізналася, досвідчені юристи.
У свою чергу депутати сільради мають намір скаржитися главі Київської обласної держадміністрації Вірі Ульянченко, народним депутатам України. І навіть голові Верховної Ради Олександрові Морозу, який, як відомо, очолює Соціалістичну партію, представники якої мають більшість у депутатському складі сільради. Зокрема й сільський голова – соціаліст.
Нещодавно Україна відзначила День місцевого самоврядування. З цієї нагоди виступав Президент України. Депутати з Погребів слухали його уважно, бо здебільшого про їхні права говорив глава держави. Тож і йому хочуть направити своє послання, запитати, чи має право районна влада втручатися у повноваження, які належать до компетенції сільради, чи все в районі залежить від думки лише одного держслужбовця?
…У книзі «Історія сіл Броварського району», виданій два роки тому, про Погреби сказано: «Село оновилося. Заможне й гарне придеснянське поселення, розташоване поблизу Києва, приваблює людей». Чи ж всю правду сказано?
Ні, не всю. За часи правління попереднього голови села пана Глевацького у Погребах не стало Будинку культури, бібліотеки, денного стаціонару на п’ять місць. На місці останнього тепер магазин, а люди змушені їздити до лікарні в Бровари. Землі запасу сільради було роздано в оренду. Там, де орендатори обіцяли збудувати культурно-оздоровчий комплекс, нині розводять рибку за бетонним парканом з колючим дротом. Словом – нема ні комплексу, ні землі, як немає і маслозаводу, за обіцянки якого попередня влада надала аж три земельні ділянки стороннім особам. Землю роздали орендаторам, незважаючи на те, що чимало жителів села просили виділити їм ділянки для будівництва житла.
…Тож зараз на одному подвір’ї живе по три – чотири сім’ї, цілими родинами в одній хаті.
Погреби – єдине українське село, де було продано навіть сільський клуб. Тут тепер диско-бар, вхід – 15 гривень навіть для нащадків тих, хто колись зводив цей заклад культури. Що казати, молодятам нині ніде стати на весільний рушник, шлюб реєструють у вестибюлі школи.
Євген Гринько, за дорученням депутатів Погребської сільської ради