«І мертвий мій Миколка їм страшний»

У двох попередніх публікаціях «За чиї гроші загинув Микола Медолиз?» (від 2 вересня 2003 року) і «Справа Медолиза: слідство дев’яте, уже не ДТП» (від 4 серпня 2005 року) «Вечірка» писала про загадкову смерть 33-річного завідувача сектору іноземних кредитів, відповідального секретаря Валютно-кредитної ради Кабінету міністрів, першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції Миколи Медолиза.

ДТП, схожа на вбивство

Як відомо, скалічене тіло високопосадовця, котрий володів чотирма іноземними мовами – англійською, французькою, арабською, іспанською, – і посилено вивчав італійську, 4 липня 1999 року було знайдено на узбіччі чернігівської траси. За п’ятдесят кілометрів од столиці. Усі проведені офіційні слідства висували єдину версію: дорожньо-транспортна пригода. На тому й стояли. Дарма, що районні суди Києва міліцейські дії оцінювали негативно. Люди в чорних мантіях схилялися до материнської лінії: убивство. Ще б пак! Адже Микола Миколайович володів інформацією, як прийнято казати, державної ваги. Хтось його на тому рівні перекваліфікував у звичайного кур’єра. Під вигаданими іменами й прізвищами Медолиз виїжджав за кордон. У британських та угорських банках він відкривав чужі рахунки. На них відповідальний секретар Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України клав чималі суми.
– За ці трикляті гроші вбили мою дитину, – плаче мама Миколи Таміла Порфиріївна, – ось тому вже який рік і продовжую власне розслідування.

«У могилі вашого сина немає!»

Надія в жінки, як і в більшості наших громадян, з’явилася з приходом нової влади. Тим паче, при зустрічі президент України сказав пані Тамілі, що знав її сина. Справу Медолиза Віктор Ющенко поставив під постійний контроль.
Нарешті 29 квітня 2005 року в стінах Генеральної прокуратури було порушено кримінальну справу за статтею 115 Кримінального кодексу України – умисне вбивство. Слідчу групу сформували майже через чотири місяці – 18 серпня. Очолив її слідчий в особливо важливих справах Генпрокуратури Андрій Почтаренко.
– Через два дні з Андрієм Анатолійовичем зустрілася в його робочому кабінеті, – пригадує Таміла Порфиріївна. – Слідчий видався цілком порядною й цілеспрямованою людиною. У ньому відчувався професіонал високого класу. Я наполягала, аби допитали всіх тих державних діячів, з якими пліч-о-пліч працював мій син. Зокрема його колишнього керівника по Національному агентству України з питань розвитку та європейської інтеграції Романа Шпека. Дуже вже кортіло побачитись із цим високопосадовцем у кабінеті слідчого. Не судилося. За два місяці слідчу групу розформували, а її керівника відправили на роботу до Донецька.
Перед від’їздом пан Почтаренко сказав Тамілі Порфиріївні, що справою її сина займатиметься старший слідчий в особливих справах Ірина Богомолова.
– Ірина Георгіївна зателефонувала до Романа Шпека, котрий уже не один рік перебуває в Бельгії, – каже Таміла Медолиз. – Він обіцяв приїхати й завітати до відповідного кабінету. Водночас Богомолова винесла постанову про ексгумацію тіла. Я просила, аби експертизу зробили закордонні фахівці. У присутності мого адвоката. Вітчизняним спеціалістам, на жаль, не довіряю. У процесі підготовки до цієї події один із відповідальних працівників Генпрокуратури мені так і сказав: «Не варто відкривати могилу, там тіла вашого сина вже немає!» Я одразу ж поквапилася на цвинтар. Уважно оглянула пам’ятник, саму конструкцію. І справді, одна з плит із того боку, де можна зробити підкоп, лежить зовсім не так. Схоже, та людина має рацію, останки сина витягли… Виходить, і мертвий мій Миколка в  душах нелюдів-замовників, виконавців-убивць породжує тваринний страх.

Старий слідчий у нових умовах праці

Богомолова також не довела справу до її логічного завершення. За два місяці жінку звільнили із займаної посади. Нібито відправили на пенсію. Справу Медолиза успадкував інший слідчий в особливо важливих справах Олександр Желюк.
– У службовому кабінеті Олександра Тарасовича була двічі – 15 і 17 березня 2006 року, – розповідає пані Медолиз. – Першого дня, тільки-но переступила поріг приміщення, слідчий Желюк недобре зиркнув і заявив: «А що ще шукати? Там звичайне ДТП!» Допитував не як потерпілу маму, а як чергову підслідну. Навіщо було перепитувати те, що до нього занотували інші слідчі? Коли ж перечитувала записане Желюком, знаходила чимало неточностей. Звісно, виправляла. Тоді він починав кричати на мене, виганяв із кабінету. Неодноразово погрожував. Усі мої клопотання відхиляв. Подейкували, він особисто інструктував судмедекспертів, що проходять у справі, як треба правильно свідчити. Одне слово, надалі співпрацювати з таким слідчим не було жодного сенсу.
В управлінні з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України жінка неодноразово намагалася з’ясувати, з яких таких причин од справи відсторонили професіоналів, котрі впритул підійшли до розкриття злочину – убивства її сина. Нарешті її ходіння по кабінетах увінчалися успіхом і певною надією. Із Донецька повернули Андрія Почтаренка. Тепер він працює одинаком. Без групи, яка раніше налічувала сім осіб. Таміла Медолиз звернулася до керівництва з проханням призначити Андрію Анатолійовичу надійних помічників. Мовляв, для одного роботи забагато. «Якщо Почтаренко наполягатиме – призначимо», – відповіли Тамілі Порфиріївні.
– Справа розслідується, на жаль, не так уже активно, – бідкається згорьована жінка.

«Замовні вбивства розкриваються…»

Цілком імовірно, хтось активно контролює хід цієї вельми серйозної справи. Дає конкретні вказівки. Адже в ній, по суті, фігурує не лише загадкова смерть людини, котра свого часу особисті підписи ставила під багатомільйонними доларовими кредитами, а й ідеться про розкрадання відповідних сум на найвищих щаблях української влади. Хто все це робив і робить нині? Слідство вперто мовчить.
А тим часом, не знайшовши належної підтримки й розуміння в рідній Україні, матір убитого Миколи Медолиза готує звернення до цивілізованої європейської спільноти.
І насамкінець. Якщо вас запевнятимуть у неможливості розкриття того чи того злочину, не вірте. Варто пам’ятати одкровення начальника ГУ МВС України в місті Києві генерал-майора Віталія Яреми, котрий порівняно недавно заявив: «Як оперативник, скажу: нерозкритих злочинів просто не буває. Навіть замовні вбивства можна розкрити. Якщо все, зрозуміло, робити прозоро».