Син Присяжнюка

Служив на початку ХХ ст. у Рудому Селі на Київщині скромний сільський батюшка Григорій Значковський. Родина жила небагато, бо мали трійко синів та стільки ж доньок.  У кожного з них, як і у всіх сільських дітлахів, з дитинства були обов’язки по господарству. Донька Ніна, наприклад, пам’ятала, як у 5-річному віці носила на поле важкі корзини з їжею для женців. Але Значковським загрожувало розкуркулення та висилка до «таборів». Тож вони все кинули і втекли до Києва, де  зняли кімнату в маленькій хатинці на Куренівці.

На щастя, Бог не покинув дітей доброго панотця. Його син Микола, випускник Сквирської чоловічої гімназії, з дитинства мріяв стати лікарем. Двічі хлопець складав екзамени до Київського медичного інституту і обидва рази, як тільки «компетентним органам» ставало відоме  його соціальне походження, відмовляли  у зарахуванні. Реальний шлях до отримання медичної освіти був лише через зміну соціального статусу.  Микола вступив добровольцем до Червоної армії, через два роки як військовослужбовець був зарахований до медичного інституту, який закінчив у 1930 році. Він працював хірургом у районній лікарні на Полтавщині, а через вісім років потяг до науки привів молодого лікаря до клініки факультетської хірургії Київського медичного інституту, яку очолював видатний хірург академік Олексій Петрович Кримов.  Плани  науковця поламала війна. У червні 1940 р. він очолив хірургічне відділення Львівського гарнізонного шпиталю. Разом із військом хірург Микола Значковський відступав на схід, дійшов до Сталінграда, потім із Третім та Першим Українськими фронтами його шлях проліг на захід і закінчився у Бреслау. По війні він був головним лікарем диспансеру Київського науково-дослідного рентгенорадіо-логічного та онкологічного інституту, рятував киян від страшної хвороби.
Одна з доньок панотця Значковського – Ніна – стала  акушеркою. У 1935 році двадцятилітня русява блакитноока красуня вийшла заміж за Євтихія Присяжнюка, молодого лікаря Народицької районної лікарні, що на Житомирщині.  Незабаром його було призвано до армії. Військовий хірург Євтихій Присяжнюк служив у Монголії, надавав медичну допомогу не тільки військовослужбовцям, а й місцевим людям. По війні повернувся до Народичів, очолив районну лікарню, на базі якої проходили практику студенти Київського медичного університету. Колеги вважали Євтихія  Дем’яновича представником земської медицини. У хірургії він був неперевершеним.  За понад сорок років діяльності врятував життя не одній тисячі поліщуків.
Шляхом батьків пішли діти Євтихія Дем’яновича та Ніни Григорівни –  Анатолій і Володимир.
У 1953 році Анатолій поступив до Київського медичного інституту ім. О.Богомольця. Його мета – стати, як і батько, хірургом. Якось на заняттях викладач знайомилась із студентами. Там було прізвище Анатолія Пінеса,  сина доцента медінституту, що був репресований як учасник «справи лікарів». Вона запитала: «Син Пінеса?», юнак гордо відповів: «Так». Далі вона назвала прізвище Присяжнюка. Анатолій піднявся і впівголоса сказав: «А я син Присяжнюка». Гомеричний регіт студентів розірвав академічну тишу аудиторії. Анатолій, звичайно, теж засміявся, але знав, що його батько не гірший спеціаліст, ніж столична величина.
Через роки Анатолій Євтихійович став головним онкологом Міністерства охорони здоров’я України, брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Останнім часом  читає лекції для магістрів Києво-Могилянської академії. Його діти – Дмитро та Тетяна і племінники – Андрій та Олександр теж   лікарі.
Спеціалістом з гігієни та медичної екології був доктор медичних наук Володимир Присяжнюк, один із авторів низки нормативних документів та національного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря.
Життя представників династій Значковських-Присяжнюків, Чеботарьових, Перехрестенків та інших видатних українських медиків віддзеркалює історію нашої країни у минулому столітті. Знайомить з цими особистостями видання «Національний медичний університет  ім. О.О.Богомольця – 165 років», підготовлене В.Ведмідським та О.Пироговим до річниці навчального закладу. Книга розповідає майже про 150 колишніх випускників, які успішно працюють у провідних медичних наукових інститутах, лікарнях, клініках. Серед них – учені зі світовими іменами: академіки О.Возіанов, П.Костюк, В.Чехун, А.Єфімов, члени-кореспонденти АМН України  В.Безруков, М.Тронько, О.Сельнікова та ін.
Видання яскраво відображає славетні справи випускників  університету, які повертають життя та здоров’я тисячам громадян нашої країни та ведуть важливу наукову роботу.

Вікторія Рибалко